«Вічні хімікати»: DuPont знала про отруєння C8 з 1961 року

Внутрішні документи концерну DuPont, які адвокат Роберт Білотт витягнув через суд у 2000 році, показали, що компанія знала про токсичність перфтороктанової кислоти — речовини C8 з групи PFAS — щонайменше з 1961 року, коли її власне дослідження виявило збільшення печінки у піддослідних щурів. Через шість десятиліть ці «вічні хімікати» присутні у крові приблизно 99% американців і, за даними німецького Федерального відомства з довкілля, у крові фактично кожної дитини в Німеччині.

PFAS — це кілька тисяч синтетичних сполук із надміцним звʼязком між атомами фтору й вуглецю. Саме цей звʼязок робить їх незамінними у тефлоні, водовідштовхувальних куртках, пінах для гасіння пожеж і пакуванні фастфуду — і водночас майже незнищенними. У природі вони не розкладаються сотні років, тому й отримали назву «forever chemicals». Історія того, як вони опинилися у крові людства, — це історія одного заводу на річці Огайо, одного адвоката й документів, які корпорація ховала майже пів століття.

Корови, що показали, куди тече завод

У 1998 році фермер Вілбур Теннант із містечка Паркерсберг у Західній Вірджинії звернувся до корпоративного юриста Роберта Білотта — не за порадою, а з відеокасетами. На них він зняв, як гине його худоба: 190 голів за кілька років, з почорнілими зубами, пухлинами й дивною поведінкою. Струмок, з якого пили корови, брав початок біля полігону Драй-Ран, куди сусідній завод DuPont у Вашингтон-Воркс скидав відходи виробництва тефлону.

Білотт працював у фірмі, що зазвичай захищала хімічні компанії, а не судилася з ними. Але справа Теннанта відкрила йому доступ до внутрішнього архіву DuPont — тисяч сторінок, які компанія роками не показувала нікому. Речовина, яку DuPont позначала як C8, у документах згадувалася постійно. У відкритих джерелах про неї не було майже нічого.

C8 — це заводська назва перфтороктанової кислоти, PFOA. DuPont купувала її у компанії 3M і використовувала для виробництва тефлону з 1951 року. Завод у Вашингтон-Воркс десятиліттями скидав її у річку Огайо та закопував у землю. До того часу, коли Теннант привіз свої касети, речовина вже була у водогоні шести округів по обидва боки річки — і в організмах приблизно 70 тисяч людей, які пили цю воду щодня.

Що DuPont знала і коли

Архів, який Білотт вивчав місяцями, склав хронологію обізнаності компанії. У 1961 році власна токсикологічна лабораторія DuPont встановила, що матеріали на основі тефлону збільшують печінку у щурів і кроликів навіть у малих дозах. Компанія рекомендувала уникати контакту речовини зі шкірою. У 1970-х внутрішній меморандум прямо класифікував PFOA як сполуку, «високотоксичну при вдиханні й помірно токсичну при потраплянні всередину».

«Високотоксична при вдиханні й помірно токсична при потраплянні всередину».

Формулювання внутрішнього меморандуму DuPont щодо PFOA, кінець 1970-х, оприлюднено у судовому провадженні

Найважче виглядали дані про власних працівниць. Наприкінці 1970-х і на початку 1980-х DuPont проводила внутрішні дослідження серед жінок, які працювали на лінії тефлону. Компанія відстежувала рівень C8 у їхній крові й фіксувала випадки народження дітей із вадами розвитку обличчя. Частину працівниць перевели з виробництва. Публічно ці дані не оприлюднювалися.

До 1984 року компанія вже знала, що C8 потрапила у місцеву питну воду за межами заводу. Внутрішні наради обговорювали варіанти — від встановлення фільтрів до припинення викидів — але зважили витрати проти відповідальності й нічого не змінили. Виробництво тривало ще два десятиліття. Білотт згодом описав цей архів як доказ того, що компанія обрала прибуток, знаючи наслідки.

«Ми знову чуємо від тих самих компаній, що випустили ці хімікати — знаючи, що вони потраплять у довкілля й у нашу кров, — що доказів їхньої шкоди для людей нібито недостатньо».

Роберт Білотт, адвокат позивачів у справах проти DuPont, інтервʼю Time, листопад 2019

3M, Scotchgard і фтор у крові планети

DuPont не винайшла PFOA — вона купувала її у міннесотського концерну 3M, який синтезував перфторовані сполуки ще у 1950-х для просочення Scotchgard і водовідштовхувальних покриттів. Саме вчені 3M першими натрапили на тривожний факт: приблизно у 1975 році вони виявили органічний фтор у зразках крові донорів по всій території США — людей, які ніколи не працювали з хімією. Речовина вже була всюди.

3M повідомила про це не громадськість, а власне керівництво. Компанія продовжувала виробництво ще чверть століття й лише у 2000–2002 роках, під тиском EPA, згорнула випуск PFOS і PFOA. До того часу перфторовані сполуки встигли увійти у глобальний харчовий ланцюг: їх знаходять у печінці білих ведмедів Арктики, у дощовій воді Тибету й у пуповинній крові новонароджених. Стійкий звʼязок фтору з вуглецем, який робив продукт таким привабливим, означав, що речовина не зникне ніде й ніколи.

Механізм шкоди пояснює, чому PFAS небезпечні у мікродозах. Молекула схожа на жирну кислоту, тож організм плутає її з поживною речовиною, звʼязує з білками крові й розносить по печінці, ниркам і плаценті. Речовина не метаболізується — період напіввиведення PFOA з тіла людини сягає кількох років. Кожен новий ковток забрудненої води додає до вже накопиченого.

Наука за $343 мільйони

У 2001 році Білотт подав колективний позов від імені всіх, чия питна вода була забруднена C8. У 2004-му DuPont погодилася на врегулювання: $343 мільйони, фільтри для водоканалів шести округів — і безпрецедентний пункт. Частину коштів спрямували на незалежне наукове дослідження, яке мало встановити, чи справді PFOA шкодить людям. Так зʼявилася Наукова панель C8.

Панель із трьох епідеміологів працювала з 2005 по 2013 рік. Понад 69 тисяч мешканців регіону здали кров і заповнили анкети про стан здоровʼя — одна з найбільших вибірок в історії досліджень хімічного впливу на людину. Умова угоди була жорсткою: доки панель не оголосить висновок, DuPont не могла заперечувати причинний звʼязок у майбутніх судах, але й позивачі не могли посилатися на нього.

У 2012 році панель оприлюднила результат. Вона встановила «ймовірний звʼязок» між PFOA й шістьма захворюваннями: раком нирки, раком яєчка, виразковим колітом, хворобами щитоподібної залози, підвищеним холестерином і гіпертензією вагітних. Це був перший випадок, коли забруднювач такого масштабу отримав наукове підтвердження шкоди на популяційному рівні — оплачене, за іронією, самою компанією-забруднювачем.

За кожним пунктом того списку стояли реальні історії Паркерсберга: жінки, у яких після років роботи на лінії тефлону виявляли рак нирки; діти, народжені з дефектами обличчя; сусіди, що ховали одне одного від хвороб, які довго не мали пояснення. Наукова панель перетворила ці розрізнені випадки на статистику, яку вже не можна було списати на випадковість. Історія стала публічною у 2019 році, коли вийшов фільм «Темні води» з Марком Раффало у ролі Білотта, а сам адвокат видав книжку про двадцять років процесу.

Висновки панелі відкрили шлях тисячам особистих позовів. Логіка корпоративної відповідальності тут та сама, що у справах Саклерів і OxyContin чи Johnson & Johnson з асбестом у дитячій пудрі: внутрішні дослідження показували ризик за роки до публічного визнання, а компанія рахувала витрати на компенсації як статтю бюджету.

$11,5 мільярда і жодного визнання провини

У лютому 2017 року DuPont і Chemours — компанія, на яку DuPont вивела хімічний бізнес у 2015-му — погодилися врегулювати 3 550 обʼєднаних особистих позовів за $670,7 мільйона. Того ж року штат Огайо стягнув із DuPont ще $110 мільйонів на екологічне відновлення річки. Це були компенсації конкретним людям і територіям. Головна хвиля позовів була попереду.

У червні 2023 року 3M — первісний виробник PFOA — оголосила про врегулювання позовів американських водоканалів на суму до $10,3 мільярда, з виплатами протягом тринадцяти років до 2036-го. Це найбільша компенсація за забруднення довкілля в історії США. Паралельно DuPont, Chemours і Corteva погодилися виплатити водоканалам $1,185 мільярда. Сумарно понад $11,5 мільярда.

У жодній із цих угод компанії не визнали провини. Гроші йдуть не постраждалим людям безпосередньо, а на очищення води — і покривають лише частину майбутніх витрат, які Асоціація водних агенцій оцінює у сотні мільярдів по всій країні. Білотт, який після справи Теннанта у жовтні 2018 року подав новий позов проти 3M, Arkema й Chemours, наполягає, що фінансувати науку про наслідки має той, хто заробив на речовині.

«Ідеться про хімікати, що принесли мільярди доларів прибутку за багато років. Цього більш ніж достатньо, щоб оплатити будь-які дослідження, які потрібно провести».

Роберт Білотт, інтервʼю Time, листопад 2019

Модель поведінки повторює те, що ми бачили у профілях Bayer-Monsanto з гербіцидом Roundup і Siemens: рекордна сума врегулювання, розтягнута на роки, без визнання вини й без персональної відповідальності керівників, які приймали рішення десятиліттями раніше.

Пожежна піна: військові бази й 15 тисяч позовів

Другий великий шлях PFAS у довкілля — не тефлон, а вогонь. У 1960-х 3M разом із ВМС США розробила водоплівкоутворювальну піну AFFF для гасіння палива, що горить. Десятиліттями нею тренувалися на сотнях військових баз США й НАТО, аеропортів і нафтотерміналів. Піна вбирала пожежу за секунди — і разом із водою йшла у ґрунт, а звідти у водоносні горизонти навколо баз.

Саме позови водоканалів, отруєних цією піною, і склали ту саму справу, у якій 3M погодилася на $10,3 мільярда. Вони обʼєднані у мультиокружне провадження MDL 2873 в окружному суді Південної Кароліни під головуванням судді Річарда Ґерджела. Позивачі стверджують, що виробники — 3M, DuPont, Chemours, Tyco, Kidde-Fenwal і National Foam — з 1960-х знали про канцерогенність PFOA і PFOS, але не попередили ні пожежників, ні військових, ні водоканали нижче за течією.

Урегулювання з водоканалами закрило лише частину справи. Персональні позови людей, у яких діагностували рак, суд розглядає окремо. Станом на квітень 2026 року у провадженні Ґерджела налічувалося 15 222 активні справи про шкоду здоровʼю — переважно від пожежників і ветеранів, які роками працювали з піною, не знаючи, що саме тримають у руках.

Німеччина у крові: Раштатт і 1188 гектарів

Для читача в Дюссельдорфі чи Штутгарті це не американська історія. У районі Раштатт у Баден-Вюртемберзі між 2006 і 2008 роками PFAS потрапили на 1188 гектарів сільськогосподарських земель — найімовірніше, з компостом і осадом стічних вод паперового виробництва, який розкидали як добриво. Звідти хімікати просочилися у ґрунтові води й у водогін. Люди роками пили заражену воду, не знаючи про це.

Земельне управління охорони здоровʼя провело у Раштатті довгострокові дослідження крові. В одній із груп у 2018 році близько 82% проб PFOA перевищували орієнтовне гігієнічне значення HBM-II; до 2023-го цей показник знизився до 38% — повільно, бо речовина роками не виводиться з організму. Це один із небагатьох у світі масивів даних про те, як «вічні хімікати» поводяться у людському тілі десятиліттями.

Ліквідація не має завершення у людському сенсі. У Раштатті довелося встановлювати установки з активованим вугіллям на водозаборах, обмежувати вирощування певних культур на заражених полях і роками моніторити кров мешканців — витрати лягли на землю Баден-Вюртемберг і місцеві бюджети, а не на тих, хто виготовив речовину. Вугільні фільтри вловлюють частину PFAS, але не всі коротколанцюгові сполуки, тож повністю очистити воду неможливо. Забруднення, яке накопичувалося два десятиліття, залишиться у ґрунтових водах ще на покоління.

Загальнонаціональна картина не краща. За результатами дослідження GerES V, яке Федеральне відомство з довкілля оприлюднило за даними 2020 року, у 100% обстежених дітей і підлітків 3–17 років у крові виявили PFOS, а у 86% — PFOA. У понад пʼятої частини проб рівень PFOA перевищував орієнтовне значення HBM I. Годовані грудьми діти показували вищі рівні, бо PFAS накопичуються у жировій тканині й передаються з молоком.

«Шкода, яку стійкі PFAS здатні завдати довкіллю у довгостроковій перспективі, залишається значною мірою недослідженою».

Дірк Месснер, президент Федерального відомства з довкілля Німеччини (UBA)

Раштатт і Дордрехт — не винятки, а видима частина мапи. Журналістський консорціум «Forever Pollution Project» на чолі з Le Monde у 2023 році зіставив дані по всій Європі й нарахував понад 17 тисяч місць із зафіксованим забрудненням PFAS та ще тисячі так званих гарячих точок, де рівні перевищують небезпечний поріг. Заводи, аеродроми, полігони, військові бази — сліди фтору тягнуться від Скандинавії до Італії.

Саме тому пʼять держав — Німеччина, Нідерланди, Данія, Норвегія і Швеція — 13 січня 2023 року подали до Європейського хімічного агентства (ECHA) спільну пропозицію обмежити всю групу PFAS. За визначенням ОЕСР, до неї входить понад 10 тисяч сполук. Це найширша хімічна заборона в історії ЄС. Публічна консультація тривала з 22 березня до 25 вересня 2023 року й зібрала понад 5600 наукових коментарів — рекорд для агентства.

У самому серці ЄС є і власний «Паркерсберг». Завод Chemours у нідерландському Дордрехті — колишнє підприємство DuPont — десятиліттями викидав PFOA у повітря й воду, припинивши лише 2012 року, після чого перейшов на GenX, який RIVM теж відніс до «речовин, що викликають дуже сильне занепокоєння». У крові заводських робітників фіксували концентрації PFOA до 11 000 мікрограмів на літр — понад тисячу разів вище чинної межі. Мешканцям у радіусі кілометра на північний схід від заводу RIVM порадив не їсти овочі з власних городів. 27 вересня 2023 року суд Роттердама визнав Chemours і DuPont відповідальними за забруднення, встановивши, що викиди 1984–1998 років були протиправними, а DuPont приховала від дозвільних органів дані про небезпеку. Понад 2700 жителів подали окремий колективний позов.

Регуляція, яку в США вже скасовують

10 квітня 2024 року Агентство з охорони довкілля США (EPA) вперше встановило гранично допустимі рівні PFAS у питній воді: 4 нанограми на літр для PFOA і PFOS та 10 — для ще трьох сполук. У преамбулі до правила EPA зазначило, що для PFOA і PFOS не існує безпечного рівня — цільове значення дорівнює нулю, а 4 нанограми обрано лише тому, що менше технічно неможливо виміряти.

Це правило проіснувало трохи більше року. 14 травня 2025 року EPA вже за нової адміністрації оголосило, що скасовує гранично допустимі рівні для чотирьох коротколанцюгових PFAS — PFHxS, PFNA, GenX і індексу небезпеки — а термін приведення водоканалів у відповідність для PFOA і PFOS переносить з 2029 на 2031 рік. Ліміти на дві найвідоміші сполуки формально зберегли, решту нормування згорнули.

Європа рухається у зворотний бік, хоч і повільно. У серпні 2025 року пʼять держав-ініціаторів подали оновлений, дещо вужчий варіант пропозиції, врахувавши тисячі коментарів промисловості. Комітет ECHA із соціально-економічного аналізу має узгодити проєкт висновку у березні 2026 року, а остаточні висновки агентства очікуються до кінця 2026-го. Лише після цього Єврокомісія та держави-члени голосуватимуть за фактичну заборону.

Різниця у підходах не випадкова. У США регулювання пішло через суди й компенсації окремим водоканалам, тож досить було змінити адміністрацію, щоб послабити федеральні норми — самі виплати за угодами при цьому нікуди не зникли, але й не переросли у заборону речовини. ЄС натомість намагається заборонити цілий клас сполук наперед, ще до того, як зʼявляться тисячі індивідуальних позивачів. Це повільніший шлях, зате він не залежить від того, хто наступного разу очолить профільне агентство.

Опір індустрії значний. Виробники фторполімерів наполягають, що частина PFAS критично потрібна для медичних імплантів, напівпровідників і зеленої енергетики, тож тотальна заборона зашкодить економіці. Це той самий аргумент про «незамінність», який колись звучав щодо азбесту й етилованого бензину. Питання приватності тіла тут перетинається з темою, яку ми розбирали у матеріалах про генетичне стеження й бази ДНК: те, що потрапило в організм людини, вона більше не контролює.

«Якщо ми не можемо захистити людей через регуляторні канали й законодавчий процес, то, на жаль, усе, що нам лишається, — це судовий процес».

Роберт Білотт, інтервʼю Time, листопад 2019

Судова відповідальність DuPont і 3M так і не стала кримінальною. Жоден керівник, який ухвалював рішення продовжувати викиди у 1980-х чи 1990-х, не постав перед судом особисто — попри внутрішні документи, датовані 1961 роком. Це вписується у ширшу закономірність, яку показує обвал переслідувань «білих комірців» у США: корпорація платить, акціонери частково компенсують, а конкретні люди, що приймали рішення, залишаються поза відповідальністю. Мільярдні суми виглядають покаранням, але для концерну з десятиліттями прибутку вони ближчі до планової статті витрат, ніж до вироку. За півстоліття, що минули від першого звіту про збільшену печінку у щурів, у суд не потрапив жоден підпис під рішенням продовжувати викиди.

Європейська заборона, якщо її ухвалять наприкінці 2026 року, стосуватиметься майбутнього виробництва. Речовина, яку DuPont ідентифікувала як токсичну ще за президента Кеннеді, вже присутня у крові майже кожної людини на планеті й не зникне з неї за життя жодного з нинішніх читачів. Наступний контрольний момент — засідання комітету ECHA у березні 2026 року, після якого стане зрозуміло, наскільки вузькою чи широкою буде фактична заборона.

• Share on Bluesky
• Share on Facebook
• Share on LinkedIn
• Email this Page
• Print this Page
• Share on Reddit
• Share on Tumblr
• Share on WhatsApp
• Share on Viber
• Share on Threads
• Share on Telegram
• Share on X

Незалежні новини від News Group – Дякує Вам за підтримку та активність, ми цінуємо кожного, та хвилюємось за Вас, якщо ви бажаєте підтримати наш проєкт або додати пропозицію.

Для звʼязку переходьте за посиланнями:

• Mastodon
• Bluesky
• LinkedIn
• X

Приєднуйтесь до соціальної мережі для інвесторів та підприємців VIR.GROUP — live-стрічка проектів, ескроу-угоди, VIR AI аналітика і Matrix-чат.

VIR.GROUP is available on Google Play VIR.GROUP is available on the App Store

Наша захищена Мережа Mastodon