
У лютому 2001 року, коли морги американських містечок уже приймали перших жертв нового знеболювального, Річард Саклер сів за електронну пошту й напечатав фразу, що стане епітафією цілої родини. «Ми маємо бити по наркоманах усіма можливими способами, — писав голова компанії Purdue Pharma. — Це вони винуватці й проблема. Це безрозсудні злочинці». Наркоманами він називав людей, яких підсадив на голку його власний препарат — OxyContin. Злочинцями — тих, хто помирав від нього.
За наступні два десятиліття родина Саклерів вивела з компанії близько 11 мільярдів доларів. Понад 900 тисяч американців за той самий час померли від передозування опіоїдами. У 2025 році Саклери погодилися заплатити 7,4 мільярда доларів, щоб закрити тисячі позовів. Жоден із них не сів у в’язницю. Жоден навіть не визнав провини. Це історія про те, як родина фармацевтів перетворила залежність на бізнес-модель, а потім купила собі імунітет — і майже дотягнула угоду до кінця, поки Верховний суд США не сказав «ні».
- Родина, що винайшла фармацевтичний маркетинг
- Брехня, вбудована в основу
- «Бити по наркоманах»: як провину переклали на жертв
- «Турборежим» від консультантів
- Доїльна програма: млрд, поки хворі помирали
- Угода про імунітет — і як вона розвалилася
- ,4 мільярда — і все одно жодних ґрат
- Ім'я, стерте зі стін музеїв
- Більше матеріалів
- Трамп помилував засновника Silk Road Ульбрiхта в перший тиждень
- Chat Control в ЄС: 314 MEP проти — і закон все одно ухвалено
- Хусити захопили Мокху і наближаються до Баб-ель-Мандебу
- Нетаньяху подає до суду на Haaretz за звіт про ОАЕ і 7 жовтня
- Сем Бенкман-Фрід програв апеляцію: вирок 25 років остаточний
- Cum-Ex: €55 млрд з платників податків ЄС і мовчання Шольца
Родина, що винайшла фармацевтичний маркетинг
Щоб зрозуміти OxyContin, треба почати не з таблетки, а з реклами. У 1952 році троє братів-лікарів — Артур, Мортімер і Реймонд Саклери, сини єврейських емігрантів із Брукліна, — купили маленьку нью-йоркську фірму Purdue Frederick. Наймолодші двоє займалися виробництвом. Старший, Артур, робив те, у чому не мав рівних: він продавав ліки.
Артур Саклер фактично винайшов сучасний фармацевтичний маркетинг. У 1960-х його рекламне агентство перетворило транквілізатори Librium і Valium компанії Roche на перші в історії ліки-блокбастери — препарати, які виписували мільйонам, часто без реальної потреби. Саклер платив лікарям, фінансував «незалежні» дослідження, розсилав глянцеві журнали з рекламою під виглядом науки. Валіум став найбільш продаваним препаратом Америки. Модель була проста: створити відчуття, що ліки безпечні, нормальні, потрібні кожному. За це Артура посмертно ввели до Зали слави медичної реклами.
Він помер у 1987 році — за дев’ять років до OxyContin, і його гілка родини продала свою частку в Purdue ще до опіоїдної катастрофи. Але саме його метод — агресивний маркетинг ліків як спосіб життя — успадкували діти й племінники Мортімера та Реймонда. Найамбітнішим із них виявився син Реймонда, Річард Саклер, який очолив компанію наприкінці 1990-х.
Брехня, вбудована в основу
OxyContin вийшов на ринок у 1996 році. Формула була не новою: оксикодон, потужний опіоїд, відомий десятиліттями. Новим був трюк — оболонка сповільненого вивільнення, яка мала віддавати дозу поступово, протягом 12 годин. Purdue продавала це як революцію: сильне знеболення без ризику залежності, бо, мовляв, повільне вивільнення не дає ейфорії.
Центральна теза кампанії звучала так: ризик залежності від OxyContin — «менш ніж один відсоток». Джерелом цієї цифри був не масштабний дослід, а лист на п’ять речень, надрукований у New England Journal of Medicine ще 1980 року — коротка примітка двох авторів, Портера й Джика, про госпіталізованих пацієнтів. Purdue перетворила цю ремарку на наукову підставу для того, щоб виписувати найсильніший опіоїд від болю в спині й зубного болю.
Правда була очевидна вже на старті. Оболонку легко розтовкти — і тоді вся 12-годинна доза оксикодону вивільнялася миттєво. Наркозалежні зрозуміли це за тижні. Але Purdue мала іншу проблему: у багатьох пацієнтів препарат не тримав обіцяних 12 годин, і біль повертався раніше. Замість того щоб визнати, що дозування хибне, компанія інструктувала лікарів піднімати дозу. Більше міліграмів — більше прибутку, більше залежності.
Як компанія бачила запуск, найкраще показує сам Річард Саклер. На вечері з нагоди виходу препарату він змалював майбутнє в метафорі, яку згодом цитуватимуть у судах по всій країні.
«Запуск OxyContin супроводжуватиме хуртовина рецептів, яка поховає конкурентів. Рецептурна завірюха буде такою глибокою, щільною й білою».
Річард Саклер, голова Purdue Pharma, на вечері з нагоди запуску OxyContin, 1996
Хуртовина справдилася. До 2001 року OxyContin приносив понад мільярд доларів на рік. Армія торгових представників Purdue обробляла лікарів бонусами, безкоштовними поїздками, купонами на безкоштовний перший рецепт для пацієнтів. Компанія складала списки «високопродуктивних» лікарів — тих, хто виписував найбільше, — і кидала на них найбільше ресурсів. Деякі з цих лікарів згодом сядуть за ґрати як власники «піл-млинів». Саклери — ні.
«Бити по наркоманах»: як провину переклали на жертв
До початку 2000-х заперечувати кризу стало неможливо. У сільських округах Аппалачів, у Мейні, у Кентуккі OxyContin перетворився на епіцентр епідемії. Люди починали з рецепта після травми чи операції, а закінчували крадіжками, передозуванням, героїном. І тут родина зробила стратегічний вибір, який визначив усе подальше: вона вирішила, що винні не таблетки, а люди.
Той лютневий лист 2001 року — не випадкова емоція. Це була доктрина. Провину слід перекласти з препарату на «зловживачів», з корпорації — на пацієнта.
«Ми маємо бити по наркоманах усіма можливими способами. Це вони винуватці й проблема. Це безрозсудні злочинці».
Річард Саклер, внутрішній email, лютий 2001 (оприлюднений у судових матеріалах)
Ця риторика працювала майже десятиліття, бо збігалася зі зручним суспільним інстинктом: наркоман сам винен. Тим часом продажі росли. Purdue поширювала кампанію й на інші країни — через міжнародне крило Mundipharma, яке штовхало опіоїди в Європі, Латинській Америці, на Близькому Сході за тими самими лекалами.
Перша серйозна розплата настала 2007 року. Компанія Purdue Frederick і троє її топ-менеджерів визнали провину у федеральному суді Західного округу Вірджинії за введення в оману щодо ризику залежності. Штраф — 634,5 мільйона доларів. Генеральний директор Майкл Фрідман, головний юрист Говард Уделл і головний медичний директор Пол Голденгайм визнали себе винними в неправдивому маркуванні препарату.
Звучить як удар. Насправді — легкий переляк. Це були проступки, а не тяжкі злочини. Жоден не сів. Родина Саклерів у документі не фігурувала взагалі — платила компанія. А сам OxyContin продовжив продаватися ще п’ятнадцять років. Для родини, що заробляла мільярд на рік, 634 мільйони одноразово були рядком у бюджеті. Тактика «заплатити й далі продавати» — та сама, яку ми бачили в історіях Pfizer із її рекордними штрафами за незаконний маркетинг та інших фармгігантів. Штраф закладають у собівартість брехні.
«Турборежим» від консультантів
Після удару 2007 року продажі на якийсь час просіли. Родині потрібні були нові ідеї, як вичавити з препарату більше — і вона найняла найпрестижнішу консалтингову фірму світу. McKinsey & Company роками радила Purdue, як «турбозарядити» продажі OxyContin.
Поради McKinsey читаються як сценарій антиутопії. Консультанти пропонували націлюватися на лікарів, які виписують найбільше опіоїдів. Вони рахували, скільки «додаткових» рецептів дасть кожен долар, вкладений у обробку конкретного лікаря. Найвідоміша ідея: платити аптечним мережам на кшталт CVS і Walgreens «відкат» за кожне передозування чи випадок залежності, пов’язаний із їхніми таблетками, — своєрідну компенсацію за ризик, вбудовану в модель. У 2021 році McKinsey погодилася заплатити майже 600 мільйонів доларів, щоб закрити розслідування своєї ролі в опіоїдній кризі. Детальніше про сторічну історію фірми та її роль у катастрофі — у нашому розборі McKinsey.
Ось що варто зрозуміти про цю кризу: вона не була помилкою чи недоглядом. Це був продукт, спроєктований, оптимізований і масштабований найкращими розумами корпоративної Америки. Кожен додатковий рецепт хтось порахував в Excel.
Доїльна програма: $11 млрд, поки хворі помирали
Тут починається найцинічніша частина. Приблизно з 2007 року — тобто одразу після першого визнання провини — родина Саклерів почала систематично викачувати гроші з компанії. Верховний суд США пізніше назве це «доїльною програмою» (milking program).
Цифри промовисті. З 2008 по 2018 рік Саклери вивели з Purdue близько 11 мільярдів доларів — приблизно 75 відсотків усіх активів компанії. Значну частину переказали через складну мережу трастів і офшорних структур за межі США. Логіка була холодна й прозора: якщо на компанію посиплються позови, у самій компанії має бути якомога менше грошей, а на приватних рахунках родини — якомога більше. Активи витягували з-під удару заздалегідь.
У 2018 році генеральна прокурорка Массачусетсу Мора Гілі стала першою, хто в судовому позові поіменно назвала вісьмох членів родини Саклерів як відповідальних за кризу. Дамба почала тріщати. Штати один за одним подавали позови вже не проти абстрактної Purdue, а проти конкретних людей із конкретними іменами.
15 вересня 2019 року Purdue Pharma подала на банкрутство за главою 11. Хід був передбачуваний — і саме такий, як планувалося. Банкрутство зупиняє всі позови проти компанії й переводить справу до єдиного суду. Це та сама юридична зброя, яку корпорації дедалі частіше застосовують, щоб уникнути масових позовів: ми бачили її в справі Johnson & Johnson та її «техаського розвороту» через фіктивне банкрутство. Різниця в тому, що Саклери хотіли захистити банкрутством не лише компанію, а й себе особисто — хоча самі жодного банкрутства не оголошували.
У жовтні 2020 року міністерство юстиції США оголосило про врегулювання на суму понад 8,3 мільярда доларів. Purdue визнала провину за трьома федеральними тяжкими злочинами, зокрема за змову з метою обману Сполучених Штатів і порушення антивідкатного законодавства. Родина окремо погодилася на 225 мільйонів доларів цивільних виплат. Але й тут — характерна деталь: жоден Саклер не визнав провини, жодного не звинуватили у кримінальному злочині. А оскільки компанія була банкрутом, реальні виплати за цим «рекордним» врегулюванням виявилися символічними.
Угода про імунітет — і як вона розвалилася
Серцевиною банкрутського плану була угода, яку важко назвати інакше, ніж купівля недоторканності. Саклери погоджувалися внести в загальний фонд спершу близько 4,5 мільярда, потім суму підняли до 6 мільярдів доларів. Натомість вони отримували те, чого прагнули найбільше: повний і безстроковий імунітет від усіх нинішніх і майбутніх цивільних позовів, пов’язаних з опіоїдами.
Юридична конструкція називалася «звільнення третіх сторін без їхньої згоди» (nonconsensual third-party releases). Простими словами: суд у справі про банкрутство компанії мав би назавжди закрити рота будь-якому позивачу проти самих Саклерів — навіть тим, хто цієї угоди не підписував і не хотів. Родина, яка не банкрутувала й зберегла мільярди, ховалася за банкрутством фірми, яку сама випорожнила.
Багатьох це обурило. Але угоду підтримали більшість штатів і навіть частина груп жертв — з простого розрахунку: 6 мільярдів зараз краще, ніж роки судів невідомо з яким результатом. Проти виступив федеральний наглядач у справах банкрутства — Управління довіреного США (U.S. Trustee), яке заявило: закон про банкрутство просто не дає суду права звільняти від відповідальності людей, які самі не є банкрутами. Справа дійшла до Верховного суду.
27 червня 2024 року суд ухвалив рішення у справі Harrington v. Purdue Pharma. Результат — 5 проти 4. Більшість написав суддя Ніл Горсач, до нього долучилися Кларенс Томас, Семюел Аліто, Емі Коні Барретт і Кетанджі Браун Джексон — рідкісний союз консерваторів і ліберальної судді. Суд постановив: Кодекс про банкрутство не дозволяє без згоди позивачів списувати борги осіб, які не подавали на банкрутство. Тобто Саклери не можуть купити собі імунітет через банкрутство своєї ж компанії.
«Ніде Кодекс про банкрутство не дозволяє звільнити від відповідальності й списати вимоги проти боржника без згоди постраждалих позивачів».
Суддя Ніл Горсач, думка більшості, Harrington v. Purdue Pharma, 27 червня 2024
Дисент написав Бретт Кавано, до нього приєдналися голова суду Джон Робертс, Соня Сотомайор і Елена Каган. Їхній аргумент був прагматичним, майже болючим: скасування угоди відбирає у жертв реальні гроші заради юридичного принципу. Вибір суду був вузьким. Наслідок — величезним. Угода, над якою працювали роками, розсипалася за одну ранкову сесію.
$7,4 мільярда — і все одно жодних ґрат
Рішення суду не покарало Саклерів. Воно лише повернуло сторони за стіл переговорів — тепер уже без чарівної кнопки «імунітет». І тут виявилося дещо парадоксальне: без гарантії недоторканності родині довелося платити більше.
У січні 2025 року оголосили нову угоду — на 7,4 мільярда доларів. За її умовами Саклери виплачують до 6,5 мільярда протягом 15 років, а сама Purdue додає ще 900 мільйонів. Ключова відмінність від старої схеми: тепер це добровільна модель. Штати й жертви, які приймають гроші, відмовляються від позовів. Ті, хто не приймає, теоретично зберігають право судитися з родиною далі. Примусового імунітету більше немає.
Усі 50 штатів, округ Колумбія й території США схвалили угоду. У листопаді 2025 року суддя у справах банкрутства Шон Лейн офіційно затвердив план. Він набув чинності, перші виплати мають початися вже 2026 року. Purdue перестає належати Саклерам і перетворюється на компанію суспільної користі. Родину назавжди заборонили виробляти, продавати чи рекламувати опіоїди у Сполучених Штатах.
Звучить як перемога. Придивишся ближче — картина тьмяніша. Розслідування ProPublica показало, що багато прямих жертв опіоїдів залишаться поза розподілом або отримають мізерні суми: більшість грошей іде державним структурам на «боротьбу з кризою», а не конкретним родинам, які поховали дітей. Тисячі індивідуальних позивачів можуть отримати по кілька тисяч доларів — за зламане чи втрачене життя.
А головне лишається незмінним. За понад 900 тисяч смертей від опіоїдів у США з 1999 року — з них близько чверті мільйона саме від рецептурних препаратів — жоден член родини Саклерів не провів у камері й дня. Не було кримінального вироку. Не було особистого визнання провини. Була лише виписана чеком сума — велика, болюча, але цілком по кишені родині, чиї статки Forbes колись оцінював у 13–14 мільярдів доларів.
Це не аномалія, а система. Ми детально розбирали, як кількість справ проти «білих комірців» у США впала до мінімуму з 1980-х, а еліту фактично перестали садити. Логіка та сама, що й у справах Bayer-Monsanto чи Nestlé: корпорація завдає масштабної шкоди, потім переводить її в грошовий еквівалент, платить — і рухається далі. Штраф стає ліцензією.
Ім’я, стерте зі стін музеїв
Є ще один бік цієї історії, який особливо близький читачеві в Європі. Десятиліттями родина Саклерів робила те саме, що робили багаті династії до неї: відмивала репутацію через культуру. Їхні гроші прикрашали найпрестижніші музеї світу. Крило Саклерів у Луврі. Галерея Саклерів у Британському музеї. Простір Саклерів у Метрополітен-музеї в Нью-Йорку. Приміщення в галереї Тейт, у Serpentine у Лондоні, у Гуггенгаймі, у Смітсонівському інституті. Ім’я, вибите золотом на мармурі, купувало те, чого не купиш прямо: статус меценатів, покровителів мистецтва, добродіїв.
Зруйнувала цю фасадну добропорядність одна людина — американська фотографка Нен Голдін, яка сама пережила залежність від OxyContin після того, як їй виписали препарат від болю в зап’ясті. У 2017 році вона заснувала активістську групу P.A.I.N. і почала влаштовувати акції прямо в залах музеїв: лягала на підлогу під розкішними стелями, засипаючи їх помаранчевими флаконами з-під ліків, вигукуючи імена загиблих.
Кампанія спрацювала. У 2019 році Лувр першим прибрав ім’я Саклерів зі своїх стін. За ним пішли інші — лавиною. Метрополітен-музей зняв ім’я 2021 року. Британський музей, Тейт, Serpentine, Національна галерея в Лондоні, Гуггенгайм, музей Вікторії та Альберта — до 2023 року щонайменше два десятки установ по всьому світу викреслили Саклерів зі своїх будівель. Мармурові таблички демонтували. Історик Патрік Радден Кіфе описав усю сагу в бестселері «Імперія болю», а телеканали зняли про неї серіали.
Символічно? Так. Але це рідкісний випадок, коли суспільство відмовилося приймати гроші як індульгенцію. Родина зберегла мільярди — але втратила те, заради чого ці мільярди частково й витрачала: чисте ім’я. Сьогодні прізвище Саклер асоціюється не з галереями Ренесансу, а з флаконами оксикодону.
І все ж лишається питання, на яке жодна угода не дала відповіді. Якщо родина, чий продукт убив стільки людей, скільки не вбила жодна терористична організація, може відкупитися чеком і зберегти статки — то що взагалі означає слово «правосуддя» для тих, у кого достатньо грошей? Мармур зі стін зняли. Мільярди залишилися на рахунках. А ім’я наступної родини, яка вирішить, що штраф — це просто вартість ведення бізнесу, ми, найпевніше, ще навіть не почули.
Незалежні новини від News Group – Дякує Вам за підтримку та активність, ми цінуємо кожного, та хвилюємось за Вас, якщо ви бажаєте підтримати наш проєкт або додати пропозицію.
Для звʼязку переходьте за посиланнями:
Приєднуйтесь до соціальної мережі для інвесторів та підприємців VIR.GROUP — live-стрічка проектів, ескроу-угоди, VIR AI аналітика і Matrix-чат.
VIR.GROUP is available on Google Play VIR.GROUP is available on the App Store
Наша захищена Мережа Mastodon








1 thought on “Саклери й OxyContin: $11 млрд, 900 тис смертей, нуль вироків”
Comments are closed.