Odebrecht: відділ підкупу, $788 млн і 4 президенти Перу

Усе почалося з автомийки. 17 березня 2014 року федеральна поліція Бразилії розслідувала дрібне відмивання грошей на заправці «Posto da Torre» у місті Курітіба — звідси й назва операції «Lava Jato», «Автомийка». За кілька місяців слідчі зрозуміли, що натрапили не на локальну пральню, а на кран, з якого сорок років текли хабарі. І в центрі цього крана стояла одна компанія — Odebrecht, найбільший будівельний конгломерат Латинської Америки.

Те, що виявили американські й бразильські прокурори, не має прецеденту в історії корпоративної злочинності. Odebrecht не давала хабарі час від часу. Odebrecht побудувала для хабарів окремий підрозділ — з бухгалтерією, серверами, зашифрованим месенджером і власним відділом кадрів. У корпоративній структурі гіганта існував департамент, єдиною функцією якого був підкуп. 21 грудня 2016 року Міністерство юстиції США назвало це «найбільшою справою про іноземний підкуп в історії». $788 мільйонів хабарів. Дванадцять країн. Президенти, віцепрезиденти, сенатори — за ґратами, під домашнім арештом або мертві.

А потім сталося те, чого не очікував ніхто. Найбільша антикорупційна операція в історії континенту розсипалася — і людина, яку вона посадила, повернулася в президентське крісло.

Відділ підкупу: коли хабар стає бізнес-процесом

Приблизно 2006 року всередині Odebrecht з’явився підрозділ із нейтральною назвою — «Setor de Operações Estruturadas», «Відділ структурованих операцій». Ззовні — звичайна бухгалтерська служба. Насправді — те, що Міжнародний консорціум журналістів-розслідувачів (ICIJ) пізніше назвав «окремим підрозділом підкупу всередині Odebrecht, що звітував найвищому керівництву компанії».

Вдумайтесь у це. Не менеджер, який потайки сунув конверт. Не разова оборудка. Ціла дирекція з десятками співробітників, яка вела «тіньовий бюджет» окремо від офіційного, мала власний штат і власні ІТ-системи.

Систем було дві. Перша — MyWebDay: внутрішня платформа, через яку менеджери подавали «заявку» на хабар так само, як в іншій компанії подають заявку на відрядження. Система обробляла платіж, генерувала таблиці й вела облік тіньового бюджету. Друга — Drousys: захищений месенджер із власними серверами, кодовими іменами й паролями, через який операційники обговорювали виплати, не залишаючи слідів у корпоративній пошті. Два окремі всесвіти: один — для аудиторів і акціонерів, другий — для хабарів.

Щоб гроші не викликали підозр, їх ганяли через ланцюг офшорів — до чотирьох рахунків на одну виплату. Компанії-прокладки реєстрували на Британських Віргінських островах. А коли й цього здалося замало, Odebrecht зробила крок, від якого холоне кров у будь-якого комплаєнс-офіцера: вона купила банк. Точніше — антигуанську філію австрійського Meinl Bank, щоб проводити платежі через власну фінансову установу й ні перед ким не звітувати.

Одержувачів у переписці ніколи не називали справжніми іменами. У свідченнях, які пізніше стали публічними, спливали клички на кшталт «Вусань» (Moustache) чи «Подушечка» (Little Pillow). За кожною кличкою — конкретний міністр, депутат чи глава держави. Система працювала настільки гладко, що топменеджер Odebrecht на допиті описав її буденно, як логістику: заявка, погодження, переказ, звіт.

«Це був окремий підрозділ підкупу всередині Odebrecht, який звітував найвищим рівням компанії».

Розслідування «Bribery Division», Міжнародний консорціум журналістів-розслідувачів (ICIJ), 2019

Порівняйте це з іншими корпоративними скандалами, які ми розбирали. Siemens зі своїми $1,6 млрд «чорних кас» тримала гроші на секретних рахунках, але не будувала окремої дирекції підкупу. Airbus зі схемою хабарів у 16 країнах діяв через мережу посередників. Odebrecht пішла далі за всіх — вона інституціоналізувала корупцію, перетворила її на стандартний бізнес-процес із KPI та звітністю. Це не збій системи. Це й була система.

$788 мільйонів: карта хабарів на два континенти

За угодою з Міністерством юстиції США Odebrecht визнала, що між 2001 і 2016 роками виплатила приблизно $788 мільйонів хабарів у дванадцяти країнах — десяти в Латинській Америці та двох в Африці. Ці виплати принесли компанії контракти й вигоди на $3,34 мільярда. Тобто на кожен долар хабара — понад чотири долари прибутку. Корупція була не витратою, а інвестицією з чіткою рентабельністю.

Ось як розкладалися хабарі за країнами, за даними судових документів і зізнань самої компанії:

• Бразилія — близько $349 млн, роздані партіям і чиновникам
• Венесуела — щонайменше $98 млн; за свідченнями екскерівника Odebrecht у країні Еузенанду Азеведу, $35 млн пішли на кампанію Ніколаса Мадуро 2013 року
• Панама — понад $59 млн у 2010–2014 роках, що дали контрактів на $175 млн
• Аргентина — близько $35 млн
• Еквадор — приблизно $33,5 млн з 2007 року
• Перу — десятки мільйонів, зокрема $35 млн за один лише дозвіл на будівництво траси
• Колумбія — понад $12 млн
• Мексика — $10,5 млн

До списку додаються Домініканська Республіка, Гватемала, а також Ангола й Мозамбік в Африці. Схема була універсальною: та сама дирекція, той самий Drousys, ті самі офшори — мінялися лише прапори й прізвища одержувачів.

Механіка нагадувала те, як працюють великі сировинні трейдери, про яких ми писали в розслідуванні про Glencore, Trafigura і Vitol: підкуп чиновника заради доступу до ресурсу чи контракту, оформлений через ланцюг посередників і офшорів. Різниця в масштабі й нахабстві. Odebrecht не ховала схему в тіні окремих угод — вона зробила її серцем корпоративної моделі на цілому континенті.

І тут постає незручне питання, яке рідко ставлять уголос. Хабар завжди має дві сторони. $788 млн хтось давав — і рівно стільки ж хтось брав. Компанію Odebrecht покарали. А ось із тими, хто гроші приймав, історія виявилася куди складнішою.

Що будували на хабарі: бетон, який досі стоїть

Легко говорити про $788 млн як про абстрактну цифру в судовому документі. Але за кожним хабарем стояв реальний об’єкт — дорога, метро, гребля, стадіон. Odebrecht платила не заради спорту, а щоб виграти конкретні мегапроєкти, часто завищені в ціні й нав’язані країнам, яким вони були не по кишені.

У Перу це була Міжокеанська траса (Interoceánica) — амбітне шосе, що мало з’єднати бразильське узбережжя Атлантики з перуанськими портами Тихого океану. Саме за дозвіл на неї, за версією суду, Толедо отримав свої $35 млн. В Еквадорі — гідроелектростанція Coca Codo Sinclair вартістю понад $2 млрд, найбільший енергетичний проєкт країни, який після запуску вкрився тисячами тріщин і став символом того, як хабар купує не якість, а лише підпис. У Панамі Odebrecht будувала лінії метро й берегову магістраль Cinta Costera. У Венесуелі — низку об’єктів, багато з яких так і лишилися недобудованими кістяками з бетону.

Ось у чому справжня ціна цієї корупції. Гроші повертали не з повітря — їх закладали в завищений кошторис, який оплачував бюджет. Тобто хабарі, зрештою, платили звичайні перуанці, еквадорці й панамці — через державний борг, податки й проєкти, що коштували вдвічі більше, ніж мали б. Еліти ділили відкати, народ отримував рахунок і подекуди — греблю, що тріскається.

Перу: чотири президенти, один самогубець

Ніде наслідки не вдарили так, як у Перу. Станом на 2024 рік у справі Odebrecht фігурували чотири колишні президенти країни — практично вся генерація лідерів початку XXI століття.

Алехандро Толедо (президент 2001–2006) отримав, за версією суду, $35 млн хабарів за дозвіл будувати Міжокеанську трасу. Він утік до США, звідки його зрештою екстрадували. 21 жовтня 2024 року суд у Лімі засудив Толедо до 20 років і 6 місяців ув’язнення за змову й відмивання коштів. Йому було вже за сімдесят.

Ольянта Умала (2011–2016) — під судом за звинуваченням, що Odebrecht фінансувала його кампанію. Педро Пабло Кучинскі (2016–2018) пішов у відставку 2018 року на тлі розслідування й опинився під домашнім арештом. А Алан Гарсія (президент двічі: 1985–1990 і 2006–2011) обрав інший вихід. 17 квітня 2019 року, коли поліція прийшла до його дому з ордером на арешт у справі Odebrecht, Гарсія зачинився у спальні й вистрелив собі в голову. Він помер у лікарні того ж дня.

Один будівельний концерн з Бразилії фактично знищив політичну еліту сусідньої держави. Не танками, не переворотом — таблицями в MyWebDay.

Еквадор, Панама, Венесуела: ланцюг падінь

Перу було лише початком. В Еквадорі віцепрезидента Хорхе Гласа засудили за отримання понад $13,5 млн від Odebrecht в обмін на держконтракти. Вирок — шість років, потім додалися нові терміни за розкрадання коштів у нафтовому контракті. Історія Гласа стала окремою драмою: у квітні 2024 року еквадорська поліція силою вдерлася до посольства Мексики в Кіто, щоб його затримати, — безпрецедентне порушення дипломатичного імунітету, яке спровокувало міжнародний скандал.

У Панамі під підозрою опинився експрезидент Рікардо Мартінеллі та люди з його оточення — за $59 млн хабарів. Мартінеллі, засуджений у іншій справі, у 2024 році сховався в посольстві, шукаючи політичного притулку, щоб не сісти.

У Венесуелі екскерівник місцевого підрозділу Odebrecht прямо заявив бразильським слідчим, що $35 млн пішли на президентську кампанію Ніколаса Мадуро 2013 року. У Колумбії розслідування зачепило оточення двох президентів — Альваро Урібе й Хуана Мануеля Сантоса; ключовий свідок, ексзенатор Отто Була, сів за ґрати. У Домініканській Республіці хабарі перевищили $90 млн і струсонули весь політичний клас.

Жодна інша корпоративна оборудка XXI століття не звалила стільки глав держав. Навіть британська Al-Yamamah з її £43 млрд і £1 млрд принцу Бандару діяла в межах однієї угоди між двома країнами. Odebrecht же перетворила підкуп глав держав на серійне виробництво.

Бразилія: Петробрас, картель і падіння спадкоємця

Удома, в Бразилії, схема мала окреме серце — державну нафтову компанію Petrobras. Найбільші будівельні концерни країни, включно з Odebrecht, утворили картель. Вони ділили між собою держконтракти Petrobras, штучно завищували ціни й повертали частину — «відкат» у кілька відсотків — політикам і чиновникам, які кришували схему. За оцінкою самої Petrobras, фіктивні контракти 2004–2014 років коштували компанії 6,2 мільярда реалів збитків.

Обличчям падіння став Марсело Одебрехт — онук засновника концерну Норберту Одебрехта, гендиректор і спадкоємець династії. Його заарештували в червні 2015 року. У березні 2016-го суддя Сержіу Мору у 13-му федеральному суді Курітіби засудив Марсело до 19 років і 4 місяців в’язниці за виплату близько $30 млн хабарів чиновникам Petrobras. Спадкоємець імперії, яку будували три покоління, опинився за ґратами.

Але справжньою мішенню — принаймні так це виглядало для мільйонів бразильців — був не бізнесмен. А колишній президент.

Луїс Інасіу Лула да Сілва, лівий лідер, що правив Бразилією у 2003–2010 роках, отримав два обвинувальні вироки в межах «Автомийки»: за трикімнатну квартиру-triplex у Гуаружі й за заміський маєток у Атібаї, які нібито стали завуальованими хабарями. У квітні 2018 року Лула сів у в’язницю в Курітібі. Він провів за ґратами 580 днів — і саме його ув’язнення прибрало найпопулярнішого кандидата з президентських перегонів 2018 року, які виграв ультраправий Жаїр Болсонару.

На той момент «Lava Jato» здавалася тріумфом. Прокурор Делтан Даллаґнол і суддя Мору стали національними героями антикорупції. Захід аплодував. А потім усе почало розвалюватися.

Vaza Jato: коли слідчі самі порушили закон

У червні 2019 року видання The Intercept Brasil опублікувало витік, що перевернув усю картину. Хакер Волтер Делґатті отримав доступ до приватного листування, яким суддя Мору й прокурори з Курітіби обмінювалися в месенджері, вважаючи, що їх ніхто не бачить. Витік назвали «Vaza Jato» — «Злив автомийки».

Те, що показали повідомлення, руйнувало основу правосуддя. Суддя, який має бути неупередженим арбітром, фактично координував стратегію обвинувачення. Мору радив прокурорам, підказував кроки, обговорював з ними, як вести справу проти Лули. Це не суд — це спільна операція звинувачення й суду проти конкретної людини.

А далі стало ще очевидніше, навіщо все робилося. У січні 2019 року — ще до витоку — Сержіу Мору обійняв посаду міністра юстиції в уряді Болсонару, того самого, хто виграв вибори завдяки усуненню Лули. Суддя, який посадив головного суперника, пішов працювати на переможця. Важко уявити наочніший конфлікт інтересів.

Кримінальне провадження проти Лули да Сілви порушило гарантії справедливого судового розгляду.

Комітет ООН з прав людини, висновок від квітня 2022 року (OHCHR)

Верховний суд Бразилії (STF) розібрав операцію по цеглині. У березні 2021 року суддя Едсон Фашін анулював вироки Лулі, постановивши, що суд у Курітібі взагалі не мав юрисдикції розглядати ці справи. 15 квітня 2021 року пленум STF вісьмома голосами проти трьох визнав Мору упередженим. Вироки скасовані. Лула — на волі, з відновленими політичними правами.

У жовтні 2022 року він виграв президентські вибори, обійшовши Болсонару, і повернувся в палац Планалту. Людина, яку «найбільша антикорупційна операція в історії» відправила за ґрати, стала президентом країни. Мору, натомість, із національного героя перетворився на фігуранта дискусій про зловживання владою.

Ефект доміно: як розсипався весь фундамент

Скасування вироків Лулі було не кінцем, а початком демонтажу. Якщо суд визнав слідство упередженим, під сумнів потрапляли докази, зібрані тим самим методом — зокрема угода про співпрацю (leniência) самої Odebrecht, на якій трималася половина справ на континенті.

У травні 2024 року суддя STF Діас Тоффолі анулював усі рішення 13-го суду Курітіби проти Марсело Одебрехта, вказавши на «conluio» — змову — між суддею Мору й прокурорами. У 117-сторінковому рішенні він методично перелічив процесуальні порушення операції. Понад сотню справ, пов’язаних із зізнаннями Odebrecht, зависли в повітрі. Докази, здобуті з порушеннями, втратили силу.

Марсело Одебрехт зрештою відбув покарання — щоправда, здебільшого у формі домашнього арешту й громадських робіт, які завершилися восени 2024 року. Сама компанія у грудні 2020 року змінила назву на Novonor, намагаючись поховати токсичний бренд. Хабародавець перепризначив собі ім’я. Хабароодержувачі — хто помер, хто повернувся до влади, хто сховався в посольстві.

Transparency International, яка колись хвалила Бразилію як приклад боротьби з корупцією, тепер описала країну одним жорстким формулюванням.

Бразилія «експортує безкарність».

Оцінка Transparency International щодо демонтажу операції «Lava Jato», 2024

Хронологія: від автомийки до президентського палацу

• 17 березня 2014 — старт операції «Lava Jato» у Курітібі; дрібна справа про відмивання розкриває картель навколо Petrobras.
• Червень 2015 — арешт Марсело Одебрехта, гендиректора й спадкоємця династії.
• Березень 2016 — суддя Сержіу Мору засуджує Марсело до 19 років і 4 місяців.
• 21 грудня 2016 — Odebrecht і Braskem визнають провину в США; штраф щонайменше $3,5 млрд, «найбільша справа про іноземний підкуп в історії».
• Квітень 2018 — ув’язнення Лули; він проведе за ґратами 580 днів.
• 17 квітня 2019 — самогубство експрезидента Перу Алана Гарсії під час арешту.
• Червень 2019 — витік «Vaza Jato» від The Intercept оголює змову судді й прокурорів.
• Грудень 2020 — Odebrecht перейменовується на Novonor.
• 15 квітня 2021 — Верховний суд Бразилії визнає Мору упередженим, скасовує вироки Лулі.
• Жовтень 2022 — Лула виграє президентські вибори, обходячи Болсонару.
• Жовтень 2024 — Толедо засуджено до 20 років і 6 місяців; того ж року STF анулює справи проти Марсело Одебрехта.

Що це означає: урок, який ніхто не хоче вивчати

Історія Odebrecht — це дві катастрофи, вкладені одна в одну. Перша — сама корупція: інституціоналізований підкуп, що роками керував політикою цілого континенту. Друга — провал спроби її покарати: слідчі, які самі порушили закон і тим знищили результати власної роботи.

Обидві катастрофи мають спільний корінь — імунітет еліт до наслідків. Компанія заплатила $3,5 млрд штрафу, але це менше, ніж вона заробила на схемі. Керівники відбули покарання переважно вдома. Президенти, які брали хабарі, у більшості або на волі, або померли до вироку. А ті кілька прокурорів і суддів, які насмілилися зайти надто далеко, самі виявилися заручниками власних методів.

Це не унікальна бразильська хвороба. Той самий сюжет ми бачимо всюди, куди дивимось. Goldman Sachs у справі 1MDB заплатив мільярди й пішов далі. Мережі офшорів, викриті в Pandora Papers, продовжують працювати. Пральні брудних грошей крізь європейські банки перекачали сотні мільярдів — і майже ніхто не сів. Гроші завжди знаходять юриста, юрисдикцію і термін позовної давності.

Окреме питання — ті, хто мовчав. Дирекція підкупу з десятками співробітників, окремими серверами й тіньовою бухгалтерією працювала роками під носом у аудиторів, банків-кореспондентів і юристів. Хтось підписував фінансову звітність, у якій $788 млн просто не існувало. Хтось у західних банках приймав платежі через чотири офшори й не ставив питань. Хтось реєстрував компанії-прокладки на Британських Віргінських островах, розуміючи їхнє призначення. Машина такого масштабу не крутиться без сотень мовчазних помічників у краватках — і майже ніхто з них не поніс відповідальності. Це та сама сіра зона «фахівців, які просто робили свою роботу», яку ми бачили і в історії консультантів McKinsey: злочин стає можливим не завдяки кільком лиходіям, а завдяки армії тих, хто вирішив не помічати.

Для читача поза Латинською Америкою тут є проста, холодна мораль. Коли систему підкупу вбудовують у корпоративну структуру як звичайний департамент — з бухгалтерією, серверами й KPI, — це вже не «окремі корупціонери». Це модель. І та сама модель однаково легко приживається в бразильському Petrobras, у німецькому концерні чи в українських держзакупівлях. Міняються прапори — механіка та сама.

Odebrecht побудувала найдосконалішу машину підкупу, яку бачив світ. Її викрили, оштрафували, перейменували. Президенти впали, дехто — назавжди. А через десять років головний обвинувачений сидить у президентському палаці, головний суддя — під питаннями про упередженість, а компанія працює під новою вивіскою. Хто ж зрештою відповів за $788 мільйонів? І якщо навіть найбільша антикорупційна операція в історії закінчилась отак — хто взагалі колись відповість?

• Share on Bluesky
• Share on Facebook
• Share on LinkedIn
• Email this Page
• Print this Page
• Share on Reddit
• Share on Tumblr
• Share on WhatsApp
• Share on Viber
• Share on Threads
• Share on Telegram
• Share on X

Незалежні новини від News Group – Дякує Вам за підтримку та активність, ми цінуємо кожного, та хвилюємось за Вас, якщо ви бажаєте підтримати наш проєкт або додати пропозицію.

Для звʼязку переходьте за посиланнями:

• Mastodon
• Bluesky
• LinkedIn
• X

Приєднуйтесь до соціальної мережі для інвесторів та підприємців VIR.GROUP — live-стрічка проектів, ескроу-угоди, VIR AI аналітика і Matrix-чат.

VIR.GROUP is available on Google Play VIR.GROUP is available on the App Store

Наша захищена Мережа Mastodon