Тунцеві облігації Мозамбіку: приховані борги і Credit Suisse

Федеральний суд Східного округу Нью-Йорка 17 січня 2025 року засудив колишнього міністра фінансів Мозамбіку Мануела Ченга до 102 місяців — 8,5 року — позбавлення волі за участь у схемі, через яку три державні компанії таємно позичили понад $2 млрд у банку Credit Suisse і російського ВТБ під фіктивні проєкти. Ченг став найвищим за посадою чиновником, засудженим у справі «тунцевих облігацій» — корупційній оборудці, що обвалила економіку однієї з найбідніших країн світу за десятиліття до вироку.

Table of Contents

Три компанії, яких майже не існувало
Хабарі на 0 млн і банкіри, що взяли свою частку
Як борг сплив у 2016-му
Суд у наметі під Мапуту
Лондон, Бруклін і Мапуту
Хто не сів
Більше матеріалів
Трамп помилував засновника Silk Road Ульбрiхта в перший тиждень
Chat Control в ЄС: 314 MEP проти — і закон все одно ухвалено
Хусити захопили Мокху і наближаються до Баб-ель-Мандебу
Нетаньяху подає до суду на Haaretz за звіт про ОАЕ і 7 жовтня
Сем Бенкман-Фрід програв апеляцію: вирок 25 років остаточний
Cum-Ex: €55 млрд з платників податків ЄС і мовчання Шольца

Три компанії, яких майже не існувало

Між 2013 і 2014 роками уряд Мозамбіку створив три державні компанії, кожна з яких мала окрему легенду. ProIndicus відповідала за морську безпеку — патрулювання узбережжя й захист газових родовищ у Мозамбіцькій протоці. EMATUM (Empresa Moçambicana de Atum) офіційно займалася промисловим виловом тунця й мала збудувати рибальський флот. Mozambique Asset Management (MAM) відповідала за верфі та обслуговування суден.

Тло цих угод пояснює їхній масштаб. Наприкінці 2000-х у басейні Рувума біля північного узбережжя Мозамбіку відкрили одні з найбільших покладів природного газу в Африці, і компанії на кшталт Anadarko та ExxonMobil заговорили про десятки мільярдів інвестицій. Уряд у Мапуту повірив, що країна стоїть на порозі газового багатства, під яке можна позичати вже зараз. «Морська безпека» для захисту майбутніх газових платформ стала зручним приводом узяти в борг мільярди — задовго до того, як із-під землі пішов бодай кубометр експортного газу.

Під ці три проєкти держава взяла позики, приховані від парламенту, від виборців і від Міжнародного валютного фонду. ProIndicus отримала близько $622 млн, організовані Credit Suisse у 2013 році. EMATUM випустила облігації приблизно на $850 млн того ж року — саме через них уся схема дістала прізвисько «тунцеві облігації». MAM позичила ще близько $535 млн у російського банку ВТБ у 2014-му. Сумарно — понад $2 млрд, гарантованих державою у країні, де середній річний дохід не сягав $500.

Флоту не з’явилося. Кілька десятків рибальських і патрульних суден, які все ж прибули, здебільшого стояли без діла в порту Мапуту й іржавіли, а частина обіцяного флоту не з’явилася взагалі. Обіцяні тунцеві промисли не почали приносити прибутку, здатного покрити навіть відсотки за боргом. Гроші пішли не на розвиток галузі, а на закупівлю кораблів, катерів і радарного обладнання в єдиного постачальника — суднобудівної групи Privinvest із базою в Абу-Дабі, якою володів лівансько-французький бізнесмен Іскандар Сафа.

Ключова деталь схеми полягала в державних гарантіях. Позики брали формально приватні компанії, але за ними стояла держава: якщо ProIndicus чи EMATUM не платитимуть, борг лягає на бюджет Мозамбіку. Ці гарантії підписав особисто міністр фінансів Мануел Ченг — без дозволу парламенту, як того вимагала конституція. Саме його підпис перетворив приховані комерційні кредити на суверенний борг цілої нації.

Наскільки завищеними були ці витрати, показав незалежний аудит. У 2016 році мозамбіцька прокуратура замовила перевірку компанії Kroll, і її звіт, оприлюднений 2017-го, зафіксував конкретні цифри. Privinvest завищила ціни на обладнання й послуги приблизно на $713 млн порівняно з ринковими. Ще близько $500 млн із виданих позик узагалі не вдалося простежити — куди пішли ці гроші, аудитори не встановили. Понад $200 млн осіли у вигляді комісій і зборів. Звіт Kroll став першим документом, що переклав абстрактне слово «корупція» на мову точних сум.

Хабарі на $200 млн і банкіри, що взяли свою частку

З понад $2 млрд позик приблизно $200 млн так і не дійшли до жодного проєкту. Ця сума осіла у вигляді хабарів і відкатів — чиновникам Мозамбіку, посередникам і банкірам, які структурували угоди. Прокуратура США встановила, що організатором виплат була Privinvest, а джерелом рішень — її власник Іскандар Сафа.

Центральною фігурою всередині Credit Suisse був Ендрю Пірс, новозеландець, який очолював відділ глобального фінансування в лондонському офісі банку. За даними суду, Пірс отримав приблизно $45 млн — більше, ніж будь-хто інший із банкірів. Разом із ним частку взяли ще двоє співробітників Credit Suisse: Сурджан Сінгх і Детеліна Субева. Усі троє визнали провину в суді Брукліна у 2019 році.

Механіку хабара суд відтворив у деталях. У лютому 2013 року в Мапуту виконавець Privinvest Жан Бустані зробив Пірсу пропозицію: якщо той доб’ється, щоб Credit Suisse знизив свою комісію за організацію позики на $11 млн, половину зекономленого — $5,5 млн — отримає особисто Пірс. Це був лише один епізод із ланцюга виплат, що тягнувся роками через офшорні рахунки.

Сам Мануел Ченг, за матеріалами справи, отримав щонайменше $7 млн за підписи під державними гарантіями. Прокуратура кваліфікувала це як пряму зраду службового обов’язку.

«Зухвала поведінка Ченга зрадила його обов’язок перед народом Мозамбіку й ошукала інвесторів.»
Брент Вайбл, головний заступник помічника генпрокурора США, заява Мін’юсту, січень 2025

Не всі фігуранти опинилися за ґратами. Жан Бустані, який особисто вів переговори про відкати, постав перед судом присяжних у Брукліні ще у 2019 році — і був виправданий. Присяжні визнали, що зв’язок його дій зі Сполученими Штатами був недостатнім для американської юрисдикції. Ендрю Пірс, який визнав провину й співпрацював зі слідством, у березні 2024 року отримав вирок, що обмежився вже відбутим під вартою терміном. Схема, побудована навколо кількох країн і десятків рахунків, розбилася на юрисдикції — і в кожній відповідальність виявилася різною.

Як борг сплив у 2016-му

Три роки схема залишалася невидимою. Уряд звітував МВФ і донорам про рівень державного боргу, який не враховував понад $1 млрд прихованих зобов’язань ProIndicus і MAM. Публічно відомою була лише частина, пов’язана з EMATUM, та й та подавалася як інвестиція в рибальство, а не як борг на межі дефолту.

У квітні 2016 року правда про приховані $1,4 млрд стала публічною. Реакція була миттєвою: МВФ призупинив програму фінансування, а міжнародні донори — від Світового банку до окремих європейських держав — заморозили бюджетну підтримку, що для Мозамбіку становила критичну частку доходів. Країна, яка розраховувала на приплив газових грошей, раптом опинилася без зовнішнього фінансування й із боргом, про існування якого більшість її громадян не знала.

Далі пішов ланцюг наслідків. Мозамбік оголосив дефолт за облігаціями EMATUM. Національна валюта метикал стрімко знецінилася, інфляція зросла, вартість імпорту підскочила. Держава, позбавлена донорської підтримки, урізала видатки на охорону здоров’я та освіту саме тоді, коли населення потребувало їх найбільше.

Масштаб удару по економіці згодом порахували економісти й антикорупційні організації. За оцінкою британської Spotlight on Corruption, сукупна ціна скандалу для Мозамбіку перевищила $11 млрд.

«Остаточна ціна для Мозамбіку оцінюється більш ніж у $11 млрд, або $400 на кожного громадянина — у країні, де середній річний дохід становить $500.»
Spotlight on Corruption, заява напередодні лондонського процесу, жовтень 2023

Іронія полягала й у тому, що газове багатство, під обіцянку якого бралися борги, так і не прийшло вчасно. Найбільший проєкт зрідженого природного газу на півночі країни, який вела французька TotalEnergies, зупинили у 2021 році після нападів збройного угруповання в провінції Кабу-Делгаду. Родовища Рувума, що мали покрити мільярдні позики, залишилися здебільшого нерозробленими ще роками. Держава платила відсотки за флот, якого майже не було, під заставу газу, який ще не видобули.

Окреме дослідження оцінило, що криза коштувала країні цілого річного обсягу економічного виробництва й штовхнула близько 1,9 млн людей за межу бідності. Для держави, яка й до скандалу входила до найбідніших у світі, це означало не абстрактну статистику, а конкретне падіння рівня життя мільйонів родин, що ніколи не бачили жодного долара з тих позик.

Суд у наметі під Мапуту

Найдраматичніший процес відбувся вдома. У серпні 2021 року в Мозамбіку почався кримінальний суд над фігурантами схеми — і через брак приміщень його проводили у великому наметі, розбитому поруч із в’язницею суворого режиму на околиці Мапуту. На лаві підсудних опинилися дев’ятнадцятеро осіб, серед яких — люди з самого серця правлячої еліти.

Головною фігурою був Арманду Ндамбі Гебуза — син Арманду Гебузи, президента Мозамбіку в 2005–2015 роках, за каденції якого й уклали угоди. Поряд із ним судили Антоніу Карлуша ду Розаріу, офіцера служби держбезпеки SISE, який фактично керував усіма трьома державними компаніями, та Грегоріу Леау, колишнього очільника цієї спецслужби. Обвинувачення описувало не хаотичну корупцію окремих чиновників, а організовану мережу всередині розвідки, що використала державні гарантії як інструмент особистого збагачення.

Вирок оголошував суддя Ефіженіу Баптішта, а сам судовий висновок налічував 1388 сторінок — на його зачитування пішло близько п’яти днів наприкінці 2022 року. З дев’ятнадцяти обвинувачених вісьмох виправдали, одинадцятьох визнали винними й засудили до термінів від 10 до 12 років. Ндамбі Гебуза отримав 12 років. По 12 років дісталося й обом розвідникам — Розаріу та Леау.

Мапутський вирок мав окреме політичне значення. Він засудив сина колишнього президента й верхівку спецслужби, показавши, що схема визрівала не десь у лондонських кабінетах, а всередині мозамбіцької держави. Водночас поза лавою підсудних лишилися ті, хто підписував гарантії від імені уряду й ухвалював рішення на найвищому рівні. Мануела Ченга в цьому процесі не судили — він на той час чекав екстрадиції з-під варти в Південній Африці.

Лондон, Бруклін і Мапуту

Скандал породив паралельні процеси в трьох юрисдикціях — і кожен рухався своєю логікою. Першим відповів фінансовий світ. У жовтні 2021 року Credit Suisse погодився виплатити близько $475 млн штрафів регуляторам США, Британії та ЄС за брак прозорості при випуску облігацій, за відкати власним банкірам і за видачу позик, які майже гарантовано мали бути розкрадені. Банк також списав $200 млн боргу Мозамбіку. Через два роки Credit Suisse припинив самостійне існування, поглинутий конкурентом UBS.

Причини, з яких Credit Suisse узагалі опинився в центрі справи, регулятори виклали детально. Британське Управління фінансової поведінки (FCA) і американські відомства встановили, що банк ігнорував власні застереження про ризик корупції в Мозамбіку, не перевірив, куди підуть кошти, і закрив очі на те, що частина позики фактично осідала в кишенях його ж співробітників. Ендрю Пірс, який керував угодами, звільнився з банку 2013 року й перейшов працювати до структур, пов’язаних із Privinvest, — тобто до тієї сторони, яку мав контролювати. Внутрішній контроль Credit Suisse не спрацював на жодному етапі.

Другий фронт відкрився в Лондоні, де Мозамбік подав позов проти Privinvest, Іскандара Сафи та інших, вимагаючи скасувати суверенну гарантію й отримати відшкодування. Напередодні початку процесу, 2 жовтня 2023 року, республіка досягла позасудового врегулювання з Credit Suisse: банк списав значну частину боргу за позикою ProIndicus. Ціною угоди стало те, що ключові звинувачення проти банку так і не пройшли публічної перевірки в суді.

«Народ Мозамбіку заслуговує знати, хто відповідальний за «прихований борг», що залишив його нести важкі наслідки корупції грандіозного масштабу.»
Spotlight on Corruption, жовтень 2023

Процес проти Privinvest усе ж відбувся. У липні 2024 року суддя Високого суду Лондона Робін Ноулз виніс рішення на користь Мозамбіку. Він встановив, що хабарі щонайменше на $7 млн були заплачені Мануелу Ченгу за державні гарантії, а Іскандар Сафа був «особою, яка стояла за кожною обіцянкою і кожним платежем» на адресу міністра. Суд зобов’язав Privinvest і Сафу виплатити республіці понад $825 млн та відшкодувати ще близько $1,5 млрд, які Мозамбік має віддавати кредиторам і власникам облігацій упродовж наступних років.

Третій фронт — кримінальний — вів Бруклін. Мануела Ченга затримали ще 29 грудня 2018 року в Південній Африці на запит США. П’ять років він провів у боротьбі проти екстрадиції, поки Мозамбік і Сполучені Штати сперечалися, кому його судити. Зрештою 12 липня 2023 року Ченга видали американському правосуддю. 8 серпня 2024 року суд присяжних Брукліна визнав його винним у змові з метою шахрайства з використанням електронних засобів та відмивання грошей. Обидва пункти передбачали до 20 років ув’язнення кожен.

П’ятирічна затримка з екстрадицією не була випадковою. Після затримання Ченга в Йоганнесбурзі за нього почалася юридична боротьба між двома державами. Мозамбік вимагав видати міністра додому — для суду в Мапуту. США наполягали на власній юрисдикції, посилаючись на те, що частину шахрайства скоєно через американську фінансову систему й проти американських інвесторів. Критики в самому Мозамбіку припускали, що запит Мапуту був спробою забрати Ченга туди, де його свідчення проти чинної влади залишилися б під контролем. Південноафриканські суди кілька разів змінювали рішення, аж поки у 2023 році уряд ПАР не санкціонував видачу до Нью-Йорка.

«Нехай сьогоднішній вирок підтвердить відданість ФБР викоріненню всіх корупційних зловживань.»
Джеймс Деннехі, помічник директора нью-йоркського відділення ФБР, січень 2025

17 січня 2025 року Ченг отримав 8,5 року і зобов’язання відшкодувати $7 млн. За обсягом схема нагадувала знайомі кейси державного пограбування — від малайзійського фонду 1MDB до захоплення держави в ПАР, — але з тією різницею, що тут уперше сів міністр, а не лише посередники.

Хто не сів

За межами зали суду в Брукліні відповідальність розсіялася. Іскандар Сафа, якого лондонський суд назвав людиною за кожним платежем, помер у січні 2024 року — за півроку до рішення Робіна Ноулза й майже за рік до вироку Ченгу. Він так і не почув жодного судового висновку проти себе, а спори про виплати перейшли до його спадкоємців і компанії Privinvest, яка рішення оскаржує.

Постать самого Сафи додавала справі міжнародного виміру. Народжений у Лівані бізнесмен із французьким громадянством, він побудував Privinvest як групу суднобудівних активів із базою в Абу-Дабі та верфями в Європі, зокрема французькою Constructions Mécaniques de Normandie, що робила військові катери й розкішні яхти для замовників по всьому світу. Мозамбіцький контракт був для такої групи звичним типом угоди: держава-замовник, флот подвійного призначення й посередництво на межі оборонної та комерційної сфер. Різниця полягала в тому, що цього разу рахунок за завищені ціни й хабарі оплатила одна з найбідніших країн планети.

Ще складнішою виявилася ситуація з політичним керівництвом Мозамбіку. Позов у Лондоні зачепив і Філіпе Ньюсі — міністра оборони на момент угод, а згодом президента країни. Мозамбік стверджував, що Privinvest у 2014 році заплатила $11 млн на фінансування президентської кампанії Ньюсі та його партії ФРЕЛІМО. Privinvest у відповідь наполягала: якщо ці платежі були незаконними, то відповідати за них має й сам Ньюсі.

Суд до суті цього питання не дійшов. Суддя Робін Ноулз постановив, що чинний глава держави користується імунітетом від юрисдикції британського суду. «Він має імунітет від юрисдикції цього суду, поки є главою держави Республіки», — записав Ноулз у рішенні. Апеляційна інстанція підтвердила цей висновок. Звинувачення проти найвищої посадової особи країни так і не отримали судового розгляду по суті.

Схема «тунцевих облігацій» показала межу міжнародного правосуддя. Засудили банкірів середньої ланки й одного міністра, який урешті погодився постати перед американським судом; власник Privinvest помер без вироку, виправданого посередника відпустили за браком юрисдикції, а чинний президент сховався за імунітетом. Покарання дісталося тим, до кого дотягнулася юрисдикція США, а не обов’язково тим, хто стояв найвище в ланцюгу рішень. Банк, який структурував угоди, заплатив штраф і зник у злитті, а мільярди боргу лишилися на плечах країни, чиї громадяни не бачили жодного долара.

Модель, за якою західний банк організовує позику, посередник платить хабарі, а рахунок оплачує населення бідної держави, не є унікальною для Мозамбіку. Її впізнають ті, хто стежив за імперією Ізабель душ Сантуш в Анголі, за хабарями сировинних трейдерів у Африці, за відділом підкупу Odebrecht чи за пральнями брудних грошей крізь європейські банки. Роль російського ВТБ у мозамбіцькій схемі додає до цього переліку ще один знайомий елемент.

Тягар боргу нікуди не зник і після вироків. У 2019 році Мозамбік реструктуризував облігації EMATUM, обмінявши їх на нові державні бонди з погашенням у 2031 році — тобто розтягнув розплату ще на роки вперед, уже після того, як стало відомо, що первісна позика була пронизана корупцією. Міжнародний валютний фонд, який 2016-го обірвав співпрацю, повернувся до Мозамбіку лише 2022 року з новою програмою, обумовленою реформами прозорості. Держава, яка втратила донорську довіру через приховані мільярди, кілька років відновлювала доступ до зовнішнього фінансування ціною жорсткої економії.

Мозамбік досі обслуговує частину реструктурованого боргу за облігаціями EMATUM. Рішення лондонського суду про відшкодування Privinvest оскаржує, і остаточна сума, яку республіка колись побачить, залишається невизначеною. Мануел Ченг відбуває покарання у Сполучених Штатах — єдиний міністр, засуджений у справі, що коштувала його країні цілого року економічного життя. Призначене йому відшкодування — $7 млн — становить приблизно одну трьохсоту частку суми, яку три фіктивні компанії залишили висіти боргом на бюджеті Мозамбіку.

Незалежні новини від News Group – Дякує Вам за підтримку та активність, ми цінуємо кожного, та хвилюємось за Вас, якщо ви бажаєте підтримати наш проєкт або додати пропозицію.

Для звʼязку переходьте за посиланнями:

Приєднуйтесь до соціальної мережі для інвесторів та підприємців VIR.GROUP — live-стрічка проектів, ескроу-угоди, VIR AI аналітика і Matrix-чат.

VIR.GROUP is available on Google Play VIR.GROUP is available on the App Store

Наша захищена Мережа Mastodon