Швейцарський федеральний верховний суд 24 березня 2025 року остаточно залишив у силі вирок французько-ізраїльському гірничому магнату Бені Штайнмецу, визнаного винним у підкупі гвінейських посадовців заради прав на залізорудне родовище Симанду. Через дев’ять місяців, у грудні 2025-го, перше судно з рудою цього ж родовища вийшло з нового атлантичного порту Моребая — за п’ятнадцять років після того, як хабарі спершу віддали Симанду одній людині, а потім на роки заморозили весь проєкт.
Родовище в горах Симанду на південному сході Гвінеї — одне з найбільших нерозроблених покладів високоякісної залізної руди у світі. Спір за нього тривав понад десятиліття, пройшов через суди Женеви, Нью-Йорка й Лондона і закінчився двома паралельними результатами: засудженим магнатом у Швейцарії та мільярдними інвестиціями китайських і австралійських корпорацій у Гвінеї. Історія Симанду — це рідкісний випадок, коли корупційну схему довели до вироку, але вигоду з активу отримали зовсім інші гравці.
- Вирок, який Штайнмец називає політичним
- Що обіцяли дружині президента Конте
- Угода століття: мізерна ціна проти 2,5 мільярда
- Мікрофон в аеропорту Джексонвілла
- Відео, контракти й підроблені дати
- Дві мільярдні поразки і банкрутство BSGR
- Хто добуває Симанду тепер
- Переворот, що змінив власника вигоди
- Post List
- Симанду запрацював через 15 років після хабарів Штайнмеца
- Трамп зумовив ядерну угоду з Ер-Ріядом визнанням Ізраїлю
- Фенек постав перед судом за вбивство Каруани Ґаліції
- Theranos через десять років: Голмс у в’язниці до 2031-го
- Proxima Fusion залучила €411 млн на термоядерний стеларатор
- LIBOR: банки заплатили млрд, а вироки трейдерів скасовано
Вирок, який Штайнмец називає політичним
Женевський кримінальний суд першої інстанції у січні 2021 року визнав Бені Штайнмеца винним у підкупі іноземних державних посадовців і підробці документів. Магната засудили до п’яти років ув’язнення та штрафу в 50 мільйонів швейцарських франків. Разом із ним на лаві підсудних були двоє спільників, яких суд також визнав винними у причетності до корупційної схеми довкола Симанду.
Штайнмец оскаржив рішення. У березні 2023 року апеляційний суд Женеви залишив у силі сам факт визнання винним, але пом’якшив покарання до трьох років — половину реально, половину умовно. Магнат подав скаргу до Федерального верховного суду Швейцарії, найвищої судової інстанції країни. Той відхилив її: 24 березня 2025 року суд підтвердив вирок, а письмові мотиви оприлюднив 4 квітня. Це означало, що Штайнмец вичерпав усі національні засоби оскарження.
Суд встановив, що структури під контролем Штайнмеца заплатили близько 8,5 мільйона доларів Мамаді Туре, дружині президента Гвінеї Лансани Конте, у період з 2006 по 2012 рік — за сприяння в отриманні гірничих прав. Сам магнат провину заперечує послідовно й категорично. Після рішення Федерального суду його представники поширили заяву.
«Це рішення демонструє політизацію швейцарської системи правосуддя.»
Заява Бені Штайнмеца через його піар-представництво, березень 2025 року
Штайнмец назвав процес побудованим на «ідеології» та «сторітелінгу» замість доказів і оголосив, що звертатиметься до Європейського суду з прав людини у Страсбурзі. Швейцарська прокуратура, як зазначало видання SWI swissinfo.ch, свою позицію не змінювала протягом усього процесу: гроші йшли дружині президента не за консультації, а за доступ до родовища.
Що обіцяли дружині президента Конте
Права на розвідку Симанду ще наприкінці 1990-х отримала англо-австралійська Rio Tinto — один із трьох найбільших гірничих концернів планети. До 2008 року компанія контролювала всі чотири блоки родовища, але просувалася повільно: Симанду лежить у важкодоступних горах за сотні кілометрів від океану, і без залізниці та порту руду неможливо вивезти.
Наприкінці 2008 року президент Лансана Конте, який керував Гвінеєю з 1984-го й був тяжко хворим, відібрав у Rio Tinto блоки 1 і 2 та передав їх компанії BSGR — Beny Steinmetz Group Resources. Переоформлення сталося за лічені тижні до смерті Конте, що настала 22 грудня 2008 року. BSGR не мала ні досвіду видобутку залізної руди такого масштабу, ні готової інфраструктури — лише права на половину одного з найбагатших родовищ світу.
Розслідування Женевського суду й американських прокурорів реконструювало механіку угоди. BSGR і посередницькі компанії підписали з Мамаді Туре низку контрактів, що обіцяли їй мільйони доларів і частку в майбутньому видобутку за лобіювання інтересів групи перед чоловіком-президентом. Гроші проходили через структуру під назвою Matinda та інші компанії, зареєстровані так, щоб приховати кінцевого отримувача. За висновком суду, платежі тривали й після того, як Конте помер, — уже за збереження й «легалізацію» здобутих прав.
Схема «плати дружині або родичу високопосадовця, щоб отримати державний контракт» повторюється в антикорупційних справах по всьому світу. За тією самою логікою британська BAE Systems роками платила саудівському принцу Бандару в межах угоди «Аль-Ямама» — історію ми розбирали в матеріалі про £43 мільярди й закриту справу. Різниця Симанду в тому, що тут схему вдалося довести до кримінального вироку проти самого бенефіціара, а не лише до корпоративного штрафу.
Угода століття: мізерна ціна проти 2,5 мільярда
Отримавши права майже задарма, BSGR не стала будувати шахту. Замість цього у 2010 році група продала 51 відсоток своєї частки в Симанду бразильському гіганту Vale — другому у світі виробнику залізної руди. Ціна угоди становила 2,5 мільярда доларів, із яких близько 500 мільйонів Vale сплатила відразу.
Правозахисна організація Global Witness, яка першою розкопала документи угоди, назвала операцію «угодою століття»: компанія, що витратила на здобуття прав відносно небагато, за два роки виручила мільярди, не видобувши жодної тонни руди.
«BSGR здобула права на одне з найцінніших родовищ планети й перепродала половину за 2,5 мільярда доларів, так і не почавши видобуток.»
Global Witness, звіт «Guinea’s Deal of the Century», 2013 рік
Саме цей контраст — символічні витрати проти мільярдної виручки — згодом став центральним аргументом і для гвінейської влади, і для слідчих. Якщо права нічого не коштували на вході, а їхня ринкова вартість вимірювалась мільярдами, то різницю мала пояснити не геологічна вдача, а спосіб отримання концесії. Деталі цієї логіки можна порівняти з іншими сировинними справами — від нафтових трейдерів у розслідуванні про Glencore, Trafigura й Vitol до окремої історії хабарів Glencore у Конго.
Для Vale придбання виявилося катастрофою. Бразильці зайшли в актив, не знаючи, що права здобуто корупційно, і за кілька років опинилися і без родовища, і без сплачених грошей.
Мікрофон в аеропорту Джексонвілла
Справа зрушила з місця не в Африці й не в Європі, а в Сполучених Штатах. На початку 2013 року федеральна прокуратура Південного округу Нью-Йорка відкрила розслідування великого журі щодо діяльності BSGR у Гвінеї. Ключовою фігурою стала сама Мамаді Туре, яка на той час перебувала у Флориді й погодилася співпрацювати зі слідством.
У квітні 2013 року Туре з прихованим мікрофоном зустрілася в аеропорту Джексонвілла з Фредеріком Сіленом — французьким бізнесменом, який працював посередником BSGR. Агенти ФБР записали розмову, у якій Сілен, за матеріалами справи, пропонував Туре мільйони доларів за те, щоб вона збрехала слідству й знищила контракти, що документували хабарі. Його заарештували 14 квітня 2013 року у Флориді.
У березні 2014 року Сілен визнав провину в перешкоджанні кримінальному розслідуванню. Суд призначив йому два роки ув’язнення та штраф у 75 тисяч доларів. Матеріали американського процесу — записи, контракти й свідчення Туре — стали доказовою базою, на яку згодом спиралися і гвінейська влада, і швейцарські слідчі. Прес-реліз про визнання провини Сіленом досі доступний на сайті Мін’юсту США.
Модель, за якою одна людина всередині схеми стає свідком і відкриває всю конструкцію, знайома за іншими гучними справами про корпоративну корупцію. Так само внутрішній інформатор зруйнував багаторічну систему «чорних кас» у концерні Siemens — цю історію ми описували в матеріалі про 1,6 мільярда доларів хабарів.
Відео, контракти й підроблені дати
Доказова база проти BSGR складалася не з припущень, а з документів і записів. У квітні 2013 року організація Global Witness оприлюднила відео та копії контрактів, які, за її твердженням, прямо демонстрували обіцянки виплат дружині президента. На плівці, знятій під час зустрічей Мамаді Туре з представниками групи, фігурували домовленості, що суперечили публічним запереченням BSGR.
Женевський вирок стосувався не лише підкупу, а й підробки документів. Слідство встановило, що частину контрактів із Туре оформили заднім числом — так, щоб вони виглядали підписаними раніше, ніж було насправді. Ця деталь виявилася юридично важливою: навіть коли захист заперечував факт хабарів, підроблені дати ставали окремим складом злочину, який суд простежив за самими паперами.
Сам Бені Штайнмец — не випадкова фігура в світі сировини. Статок він збудував на торгівлі діамантами й тривалий час входив до числа найзаможніших людей Ізраїлю, а його група реєструвала ключові структури на острові Гернсі — офшорній юрисдикції з мінімальною публічністю. Модель, за якою мільярдні гірничі активи розподіляють через ланцюг посередників і підставних компаній, повторюється й в інших країнах, багатих на ресурси, — від Латинської Америки до Африки. Класичний приклад — бразильська корпорація Odebrecht, яка тримала цілий відділ підкупу для роботи з президентами регіону.
Дві мільярдні поразки і банкрутство BSGR
Коли масштаб корупції став очевидним, Гвінея почала повертати родовище. У квітні 2014 року, уже за президента Альфи Конде, який переміг на перших вільних виборах 2010 року й ініціював перегляд гірничих контрактів, влада офіційно скасувала права BSGR на блоки 1 і 2 та на сусідній проєкт Зогота, встановивши, що їх здобуто незаконно через корупцію.
Далі настала черга Vale. Бразильська компанія звернулася до міжнародного арбітражу в Лондоні, вимагаючи від BSGR повернути сплачене й відшкодувати збитки. 4 квітня 2019 року трибунал виніс рішення на 281 сторінку: він присудив Vale 1,25 мільярда доларів збитків плюс 775 мільйонів доларів відсотків — понад 2 мільярди разом. Трибунал прямо констатував природу оборудки.
«BSGR шляхом неправдивих заяв і гарантій шахрайськи схилила Vale до спільного підприємства заради прав, які, як з’ясувалося, група здобула, підкупивши гвінейських посадовців.»
З рішення арбітражного трибуналу у справі Vale проти BSGR, 4 квітня 2019 року
Стягнути ці гроші виявилося майже неможливо. Ще до винесення рішення BSGR перевела активи в режим адміністрування на острові Гернсі — офшорній юрисдикції з власним корпоративним правом. Формально банкрутство захистило групу від негайного виконання двормільярдного присуду. Того ж 2019 року BSGR і Гвінея врегулювали свій семирічний спір: обидві сторони відкликали взаємні звинувачення в корупції, припинили арбітраж, а BSGR відмовилася від претензій на Симанду, зберігши лише обмежені права на золото в районі Зогота. Це юридично розчистило родовище для нових інвесторів.
Схема «вивести компанію в банкрутство, щоб не платити за програними позовами» — стандартний інструмент у великих корпоративних крахах. Найгучніший приклад останніх років — колапс німецького Wirecard, історію якого ми розбирали в матеріалі про зникнення 1,9 мільярда євро. Різниця в тому, що Симанду — реальний фізичний актив, який нікуди не подівся й чекав на того, хто зможе його освоїти.
Хто добуває Симанду тепер
Після того як родовище звільнилося від правових претензій, Гвінея розподілила блоки між двома консорціумами. Блоки 3 і 4 дісталися спільному підприємству SimFer, у якому Rio Tinto співпрацює з китайським консорціумом під керівництвом Chinalco, а уряд Гвінеї володіє 15-відсотковою часткою. Блоки 1 і 2 — ті самі, за які колись платили хабарі — отримав Winning Consortium Simandou (WCS) за участю китайської Baowu, найбільшого сталеливарного концерну світу. Обидва консорціуми спільно фінансували залізницю й порт, без яких родовище лишалося геологічною абстракцією: руда в горах нічого не варта, доки її неможливо довезти до узбережжя й завантажити на суховантаж.
Щоб вивезти руду, консорціуми збудували те, чого бракувало Симанду з самого початку: залізницю через усю країну до нового глибоководного порту Моребая на Атлантичному узбережжі. Лише частка Rio Tinto в проєкті, за оцінкою компанії, коштує близько 6,2 мільярда доларів; загальні вкладення разом із залізницею та портом — одна з найбільших інфраструктурних інвестицій в історії Африки.
У грудні 2025 року, за повідомленням видання Mongabay, перше судно з рудою вийшло з порту Моребая. За даними Rio Tinto, у четвертому кварталі 2025-го рудник SimFer видобув 2,3 мільйона тонн, а частота відправлень зросла від одного судна на три тижні у грудні до майже щотижневих рейсів у лютому 2026-го. Рудник SimFer розрахований на 60 мільйонів тонн руди щороку, з яких частка Rio Tinto — 27 мільйонів тонн. Тодішній генеральний директор Rio Tinto прокоментував запуск у квартальному звіті.
«Ми й далі досягаємо помітного прогресу у виробничих і ростових проєктах, пришвидшуючи перше відвантаження з високоякісного залізорудного проєкту Симанду в Гвінеї.»
Якоб Штаусхольм, генеральний директор Rio Tinto, звіт за II квартал 2025 року
Штаусхольм передав керівництво компанією Саймону Тротту наприкінці серпня 2025 року — за кілька місяців до того, як його багаторічний проєкт нарешті дав першу руду. Деталі структури та інфраструктури Симанду Rio Tinto викладає на офіційній сторінці проєкту. Для Гвінеї — однієї з найбідніших країн світу, попри мінеральні багатства, — 15-відсоткова частка в родовищі стала найбільшим державним активом за десятиліття.
Масштаб Симанду важко переоцінити. За геологічними оцінками, надра гір містять понад два мільярди тонн високоякісної залізної руди — це найбільше нерозроблене родовище такого класу на планеті. Коли обидва консорціуми вийдуть на повну потужність, Симанду щороку даватиме близько ста двадцяти мільйонів тонн руди й додасть відчутну частку до світової морської пропозиції заліза. Досі цей ринок ділили між собою кілька гравців з Австралії та Бразилії — Rio Tinto, BHP, Vale й Fortescue. Поява гвінейської руди в китайських портах уперше за десятиліття тисне на ціни й перекроює логістику галузі, від якої залежить уся світова металургія.
Переворот, що змінив власника вигоди
У політичної частини історії Симанду — гіркий фінал. Президент Альфа Конде, який анулював корупційні права BSGR і переуклав контракти на прозоріших умовах, сам не дочекався першої руди. 5 вересня 2021 року його усунув військовий переворот: полковник Мамаді Думбуя, командир спецпідрозділу, заарештував Конде й очолив хунту — Національний комітет примирення та розвитку. Гвінея опинилася під військовим правлінням.
Саме за цієї влади проєкт вийшов на фінішну пряму. Хунта Думбуї зробила запуск Симанду власним національним пріоритетом, тиснула на консорціуми щодо термінів і привласнила собі політичну заслугу за перше відвантаження. Реформатор, який очистив контракти, сидів усунутим від влади; військові, що прийшли після нього, перерізали стрічку над рудою. Це типова траєкторія «сировинного прокльону»: інституційні перемоги не гарантують, що плоди дістануться тим, хто їх здобув.
Економічна логіка проєкту тим часом лишається потужною. Симанду дає руду з умістом заліза понад 65 відсотків — набагато чистішу за середню австралійську чи бразильську. Такий концентрат потрібен металургам для виплавки сталі з меншими викидами, і головним покупцем стає Китай, чий гігант Baowu стоїть за одним із двох консорціумів. Через залізницю завдовжки близько шестисот кілометрів, прокладену через усю країну, гвінейська руда вперше отримала прямий вихід до світового ринку — і одразу почала змінювати баланс глобальної пропозиції заліза.
Так званий «сировинний прокльон» — коли природні багатства країни притягують корупцію, а не добробут, — довкола Симанду проявився в чистому вигляді. Гвінея, як і Екваторіальна Гвінея з її кланом Обіанга, чиї паризькі активи виставили на торги, чи Ангола часів імперії Ізабель душ Сантуш, десятиліттями бачила, як її ресурси конвертуються в приватні статки за кордоном. Питання, чи стане цього разу інакше й скільки з рудних доходів реально дійде до гвінейців, поки що відкрите.
На відміну від деяких інших кейсів клептократії, у справі Симанду майже нікому не повернули втрачених грошей. Штраф у 50 мільйонів франків, накладений женевським судом на початковій стадії, призначався на користь швейцарської скарбниці, а не Гвінеї. Понад два мільярди доларів, які Vale виграла в лондонському арбітражі, лишилися здебільшого на папері: BSGR під захистом гернсійського адміністрування виявилася оболонкою, з якої майже нічого стягнути. Мамаді Туре зберегла свободу в обмін на співпрацю зі слідством. А кошти, що колись перетекли до оточення президента Конте, так і не відшукали — вони розчинилися в ланцюгу офшорних компаній, який слідчі змогли описати документально, але не розплутати до кінця. Для гвінейців, чиєю власністю формально було родовище, п’ятнадцять років спору обернулися не компенсацією, а лише відкладеним видобутком.
Справа Симанду показує межу антикорупційного правосуддя. Суди Женеви й Нью-Йорка визнали факт підкупу, посередник відсидів, магнат отримав вирок і штраф — але родовище, заради якого платили хабарі, тепер приносить прибуток міжнародним корпораціям і гвінейській державі, а не тим, хто програв від оборудки. Покарано учасників схеми; вигоду з активу дістали ті, хто прийшов після них.
Штайнмец заявив, що оскаржуватиме вирок у Європейському суді з прав людини; дати слухання у Страсбурзі поки не призначено. Симанду має вийти на проєктну потужність у другій половині 2026 року. Мамаді Туре, чиї свідчення відкрили справу, залишається поза Гвінеєю відтоді, як стала свідком ФБР у 2013 році.
Незалежні новини від News Group – Дякує Вам за підтримку та активність, ми цінуємо кожного, та хвилюємось за Вас, якщо ви бажаєте підтримати наш проєкт або додати пропозицію.
Для звʼязку переходьте за посиланнями:
Приєднуйтесь до соціальної мережі для інвесторів та підприємців VIR.GROUP — live-стрічка проектів, ескроу-угоди, VIR AI аналітика і Matrix-чат.
VIR.GROUP is available on Google Play VIR.GROUP is available on the App Store
Наша захищена Мережа Mastodon
