Іран: Трамп скасував переговори, Тегеран відмовився від зустрічі

Дипломатичне полагодження іранської кризи зазнало чергового удару в суботу, 25 квітня 2026 року. Президент США Дональд Трамп скасував заплановану поїздку своїх спеціальних посланців — Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера — до Пакистану для переговорів щодо іранської війни. Це сталося після того, як іранська делегація на чолі з міністром закордонних справ Аббасом Аракчі вже покинула Ісламабад, так і не побачившись із американськими представниками. Тегеран ще раніше заявив, що жодної прямої зустрічі з американцями не планується. Перемир’я поки що тримається — але переговори, що мали б визначити умови його завершення, зайшли в глухий кут.

Як розвивалися події в суботу

У п’ятницю 24 квітня Білий дім оголосив, що американські посланці вирушать до Пакистану для другого раунду прямих переговорів із Тегераном. Офіційний представник Білого дому заявив, що іранці «хочуть говорити». Проте Іран одразу спростував це: за словами іранської сторони, жодних прямих переговорів заплановано не було. Міністр закордонних справ Аббас Аракчі зустрівся з пакистанськими посередниками в Ісламабаді, після чого вилетів до Оману — без контакту з американськими делегатами.

У суботу Трамп оголосив про скасування поїздки. Його пояснення у дописі в Truth Social було лаконічним: «Також, у нас усі козирі, у них — жодного! Якщо вони хочуть говорити — все, що їм потрібно зробити, це зателефонувати!!!» Раніше він написав, що Віткофф і Кушнер витрачали б «надто багато часу», та охарактеризував ситуацію в Тегерані як «величезні чвари і плутанину» всередині іранського керівництва, де «ніхто не знає, хто при владі, включно з ними самими».

Що заважає переговорам: Ормузька протока і ядерне питання

Обидві сторони перебувають у патовому протистоянні відразу з кількох питань. Перше — Ормузька протока. Іран обмежив прохід через неї після того, як США та Ізраїль розпочали удари в лютому 2026 року. Через протоку проходить приблизно п’ята частина світових поставок нафти. США у відповідь збільшили своє військово-морське угруповання в регіоні з метою заблокувати іранський нафтовий експорт. Зараз у Близькосхідному регіоні перебувають три американські авіаносні ударні групи — вперше таке відбувається з часів нарощування сил перед вторгненням в Ірак 2003 року, за даними американських військових.

Друге принципове питання — ядерна програма Ірану. США та Ізраїль розпочали війну саме з метою не допустити ядерного озброєння Тегерану. Іранська сторона наполягає: переговори — виключно про припинення війни, ядерне питання не є частиною порядку денного. Медіапов’язані з КВІР агентства «Таснім» та «Фарс» відкрито закликали взагалі не вести переговорів щодо ядерної теми з американцями.

Президент Ірану Масуд Пезешкіан до цього заявляв, що Тегеран залишається відкритим до переговорів, але «порушення зобов’язань, блокада і погрози є головними перешкодами для справжніх переговорів». Аракчі після зустрічі з пакистанськими посередниками повідомив, що поділився позицією Ірану, але «ще належить побачити, чи серйозно США ставляться до дипломатії».

Іран зсередини: показна єдність і реальні репресії

Al Jazeera повідомляє, що в умовах майже повного відключення інтернету — яке триває вже близько двох місяців — іранські посадовці та проурядові ЗМІ поширюють синхронізовані повідомлення з практично ідентичними формулюваннями про «абсолютну єдність» та «повне підпорядкування» Верховному лідеру Моджтабі Хаменеї. Влада заявляє, що понад 30 мільйонів людей — третина населення Ірану — зареєстровались у державній кампанії висловлення готовності «пожертвувати» своїм життям у разі потреби. Незалежного підтвердження цій цифрі немає.

Паралельно іранська судова система продовжує виконувати смертні вироки над дисидентами. У суботу 25 квітня було повішено Єрфана Кіані — затриманого під час загальнонаціональних протестів у січні, коли, за даними Al Jazeera, тисячі людей загинули. Судова влада назвала його «найманим ножем Моссаду». КВІР цього ж дня погрожував «завдати більш серйозної шкоди американо-ціоністським ворогам» у разі продовження «блокади, бандитизму і піратства» в іранських південних водах.

На цьому тлі більш ніж ілюзорною виглядає ідея «швидкої дипломатії». Твердолінійна фракція в Тегерані свідомо посилює ставки, щоб не допустити поступок, які послаблять владу КВІР. Кожен день без прогресу у переговорах — у їхніх інтересах, адже статус-кво зберігає їхню монополію на ухвалення рішень всередині країни.

Роль Пакистану та формат переговорів

Пакистан взяв на себе роль посередника між Тегераном і Вашингтоном впродовж останніх тижнів. Перший раунд переговорів за його участю відбувся 11 квітня і завершився без угоди. Цього разу навіть зустрічі не відбулося: Аракчі поговорив з пакистанцями і полетів до Оману, американці скасували поїздку.

Відсутність спікера парламенту Мохаммеда Бакера Галібафа в делегації Аракчі — на відміну від першого раунду — може свідчити про зниження статусу переговорів з іранського боку. Аналітики вказують: якщо Іран справді хотів би прогресу, Галібаф як голова парламенту мав би посилити представництво, а не послабити. Відсутність Дж. Д. Венса з початкової американської делегації також сигналізувала, що великого прориву не очікувалося.

Трамп заявив, що перемир’я попри зрив переговорів поки зберігається. На запитання журналістів Axios — чи означає скасування поїздки відновлення бойових дій, він відповів: «Ні, це не означає. Ми ще про це не думали». Утім, кожен день без прогресу у мирному врегулюванні наближає момент, коли ця відповідь може змінитися.

Ізраїль, три авіаносці і ціна колапсу переговорів

Тло переговорів — три американські авіаносні ударні групи в регіоні — говорить про те, що Вашингтон зберігає максимальний військовий тиск. Міністр оборони Ізраїлю Ізраїль Кац на цьому тижні заявив, що збройні сили чекають на «зелене світло» від США, щоб «повернути Іран до кам’яного віку, підірвавши центральну енергетичну та електричну інфраструктуру». Якою б риторичною ця заява не була — вона відображає реальні ставки в разі остаточного краху дипломатії.

Для світових енергетичних ринків контроль над Ормузькою протокою залишається ключовим ризиком. Американська морська блокада уже знижує іранський нафтовий експорт, але будь-яке погіршення безпеки в протоці матиме безпосередній вплив на ціни на нафту й газ у всьому світі — включно з Європою, яка й без того страждає від наслідків іранської кризи для енергетичних ринків.

Детальніше про іранський інформаційний фронт і цифровий контроль — у нашому матеріалі «Іран 2026: два інтернети — один для влади, інший для народу». Контекст попереднього дипломатичного раунду — у публікації про переговори у Пакистані від 24 квітня. Удари по іранській ядерній інфраструктурі описані у нашому матеріалі про атаку біля Бушера.

Висновок: перемир’я без миру

Зрив переговорів у Пакистані — це не катастрофа, але це і не прогрес. Перемир’я тримається, але без рамкової угоди воно залишається крихким: кожен інцидент у Ормузькій протоці, кожне порушення режиму припинення вогню може стати детонатором. Трамп публічно демонструє впевненість — «у нас усі козирі» — але реальність така, що Іран демонстративно відмовляється приходити на зустрічі, які сам, за версією Білого дому, просив організувати.

Це класова патова ситуація: кожна сторона чекає, коли тиск стане нестерпним для іншої. США тиснуть морською блокадою і загрозою нових ударів. Іран тримається за Ормузьку протоку і внутрішньополітичну мобілізацію під прапором «єдності перед агресором». Хто моргне першим — і чи моргне взагалі — від цього залежить не лише доля переговорів, а й стабільність нафтового ринку та безпека всього регіону.

Для спостерігачів, які пам’ятають ядерну угоду JCPOA 2015 року, поточна ситуація виглядає значно похмурішою: тоді дипломатія тривала роками і передбачала поступові компроміси. Зараз обидві сторони говорять мовою ультиматумів, а між ними — три авіаносці, заблокована протока і страчені дисиденти.

Що буде далі: три сценарії

Сценарій 1: Крихке перемир’я продовжується. Обидві сторони зберігають статус-кво ще кілька тижнів. Пакистан або Оман знову організовують непрямий контакт. Переговори повільно просуваються в напрямку обмеженої угоди — наприклад, часткового відкриття Ормузької протоки в обмін на пом’якшення морської блокади. Це найбільш вірогідний варіант у короткостроковій перспективі, але він нічого принципово не вирішує.

Сценарій 2: Ескалація. Черговий інцидент в Ормузькій протоці або атака на американські судна стає приводом для відновлення бойових дій. Ізраїль, який декілька тижнів знаходиться «на старті», завдає нових ударів по іранській інфраструктурі. Ціни на нафту злітають до рівнів, які останній раз спостерігалися під час нафтових шоків 1970-х. Цей сценарій — менш вірогідний у найближчі дні, але системно наближається при кожному провалі дипломатії.

Сценарій 3: Тегеранська зміна влади. Внутрішні суперечності в іранському керівництві, про які говорить Трамп — і які держпропаганда Тегерана так старанно заперечує — виходять назовні. Реформатори або прагматики здобувають важелі впливу над ухваленням рішень. Переговори відновлюються вже з новою динамікою. Цей варіант найбільш непередбачуваний — і потенційно найсприятливіший для реального миру.

Глобальні наслідки: нафта, зброя і треті країни

Поки тривають переговори — або їх відсутність — глобальна економіка відчуває наслідки щодня. Ормузька протока — горлечко пляшки, через яке проходить нафта з Саудівської Аравії, ОАЕ, Кувейту та Іраку. Будь-яке погіршення ситуації безпосередньо впливає на ціни пального в Європі, Азії і, зрештою, в Україні — країні, яка воює і потребує стабільних поставок пального для армії та цивільної інфраструктури.

Водночас іранська криза відволікає увагу та ресурси США від підтримки України. Три авіаносці в Перській затоці — це три авіаносці, яких немає в Атлантиці чи Середземному морі. Кожен мільярд, витрачений на стримування Ірану, — це кошти, які не йдуть на підтримку союзників у Східній Європі. Для Москви іранська криза виявилась несподіваним стратегічним бонусом: вона тримає Вашингтон у постійному режимі кризового управління одразу на двох фронтах.

Китай, у свою чергу, уважно спостерігає. Пекін — великий покупець іранської нафти, яка постачається попри санкції. Провал американської дипломатії щодо Ірану — це урок для Тайваню: США важко утримувати тиск одразу в кількох точках одночасно. Китайські стратеги занотовують.

Повна картина того, як цифровий контроль стає зброєю держав у сучасних конфліктах — у нашому матеріалі про CBDC та тотальний фінансовий нагляд. А як тотальна інтернет-блокада в Ірані впливає на інформаційний простір воєнного часу — докладно описано в публікації «Іран 2026: два інтернети».

Дипломатія — не шоу в прямому ефірі, навіть якщо Трамп і веде її так. Реальні переговори відбуваються не в дописах Truth Social і не в брифінгах Білого дому, а в тихих коридорах Омані та Пакистану. Питання в тому, чи залишилися там ще люди, які готові шукати компроміс — і чи дадуть їм час і простір це зробити, перш ніж черговий інцидент або внутрішньополітична потреба знову підірве крихку тишу.

Провал переговорів у Пакистані — це не кінець, але це ще один крок у бік ескалації. В умовах, коли перемир’я тримається лише на особистих гарантіях Трампа, а не на юридично зобов’язуючих документах, кожен наступний провал дипломатії збільшує ймовірність випадкового — або навмисного — зриву.

• Share on Bluesky
• Share on Facebook
• Share on LinkedIn
• Email this Page
• Print this Page
• Share on Reddit
• Share on Tumblr
• Share on WhatsApp
• Share on Viber
• Share on Threads
• Share on Telegram
• Share on X

Незалежні новини від News Group – Дякує Вам за підтримку та активність, ми цінуємо кожного, та хвилюємось за Вас, якщо ви бажаєте підтримати наш проєкт або додати пропозицію.

Для звʼязку переходьте за посиланнями:

• Mastodon
• Bluesky
• LinkedIn
• X

Приєднуйтесь до соціальної мережі для інвесторів та підприємців VIR.GROUP — live-стрічка проектів, ескроу-угоди, VIR AI аналітика і Matrix-чат.

VIR.GROUP is available on Google Play VIR.GROUP is available on the App Store

Наша захищена Мережа Mastodon