LuxLeaks: 548 таємних угод PwC для Amazon, IKEA і Deutsche Bank

Консорціум ICIJ разом із Le Monde, Süddeutsche Zeitung та 26 медіапартнерами опублікував 5 листопада 2014 року 28 000 сторінок внутрішніх документів PricewaterhouseCoopers, що розкрили 548 таємних фіскальних угод між Люксембургом і понад 340 транснаціональними корпораціями — від Amazon і IKEA до Deutsche Bank і Pepsi. Ефективна ставка деяких компаній на прибутки, зароблені в усій Європі, складала менше 1%. Кримінальне провадження проти людини, яка ці документи розкрила, тривало дев’ять років.

28 000 сторінок і вісімдесят журналістів: анатомія витоку

Антуан Дельтур — французький бухгалтер у люксембурзькому офісі PwC — скопіював документи у 2010 році, коли залишав компанію після трьох років роботи. Серед файлів були так звані комфортні листи: внутрішні узгодження між PwC і люксембурзьким податковим органом Administration des contributions directes, що фіксували фіскальний режим для конкретних клієнтів. Дельтур передав матеріали французькому журналісту Едуарду Перрену, який підготував репортаж для програми Cash Investigation у 2012 та 2013 роках. Але систематичну публікацію в координації з ICIJ ці матеріали отримали лише у листопаді 2014 року — через чотири роки після того, як були скопійовані.

Рапаель Алет, інший співробітник PwC, надав окрему партію документів у грудні 2014 року — близько 28 додаткових угод, включаючи структури The Walt Disney Company і Koch Industries. Саме ця друга хвиля від 9 грудня розширила список компаній, чиї люксембурзькі домовленості стали публічними.

Вісімдесят журналістів із кількох десятків редакцій отримали доступ до архіву та публікували матеріали паралельно. Перша хвиля від 5 листопада розкривала угоди з понад 310 компаніями. У цілому — 548 рішень, виданих PwC протягом 2002–2010 років, восьмирічний архів корпоративної фіскальної оптимізації в рамках однієї юрисдикції. За даними ICIJ, 1 600 компаній мали зареєстровану адресу за однією адресою — 5, rue Guillaume Kroll у Люксембург-Гаспериху. Будівля, де PwC орендує кілька поверхів, де фактично немає ні персоналу, ні операційної діяльності тисяч із цих юридичних осіб.

Публікація відбулась через чотири дні після того, як Жан-Клод Юнкер офіційно вступив на посаду президента Єврокомісії. Він обіймав пост люксембурзького прем’єра 18 років поспіль — до 2013 року — протягом більшої частини того десятиліття, коли PwC і Люксембург домовлялися з корпораціями. Крім того, до 2009 року він паралельно виконував функції міністра фінансів країни. Збіг у часі визначив увесь подальший характер скандалу: людина в центрі системи тепер мала її реформувати.

PwC як архітектор: механіка попередніх фіскальних рішень

Advance Tax Ruling — попереднє фіскальне рішення — законний інструмент у більшості юрисдикцій. Компанія описує майбутню структуру і запитує у влади попереднє підтвердження режиму оподаткування. У більшості країн такі рішення видаються у виняткових випадках і публікуються як прецеденти. Люксембург перетворив цю процедуру на потокову. PwC та ще три великі аудиторські фірми — Deloitte, Ernst & Young, KPMG — за конкретну винагороду координували переговори з Administration des contributions directes і отримували так звані letters of comfort: неформальні підтвердження, що майбутня структура клієнта отримає погоджений режим оподаткування на п’ять років із можливістю подовження.

Перший ключовий механізм — переміщення інтелектуальної власності. Корпорація реєструвала люксембурзьку дочірню компанію, яка набувала права на патенти, товарні знаки чи програмне забезпечення. Операційні підрозділи в Германії, Франції, Великобританії та Польщі сплачували цій компанії ліцензійні платежі — роялті — і відповідно зменшували свій оподатковуваний прибуток. Люксембурзька IP-холдингова компанія отримувала великий дохід і платила з нього менш ніж 1% завдяки узгодженому режиму.

Другий механізм — гібридні фінансові інструменти. Корпорація надавала «позику» люксембурзькій дочірній структурі, яка у Люксембурзі класифікувалась як боргове фінансування (відсотки вираховувались із бази оподаткування), а в іншій юрисдикції — як вкладення капіталу (дивіденди звільнялись від податку). Результат — подвійне не-оподаткування: прибуток не оподатковувався ні там, ні там. Саме ці «гібридні невідповідності» пізніше стали центральним об’єктом Директиви ATAD II.

Третій механізм — трансфертне ціноутворення. Коли продажі у Нідерландах, Іспанії або Польщі проводились формально через люксембурзьку «комерційну» структуру, остання отримувала більшу частину маржі і платила з неї мінімум. Жодна з цих схем не суперечила люксембурзькому праву. Сам Люксембург аргументував: «Ми конкуруємо за інвестиції». Саме тому справа перетворилась не на кримінальне розслідування проти Люксембургу, а на дискусію про те, чи є надання надмірних фіскальних преференцій конкретним компаніям незаконною державною допомогою за правом ЄС.

У ширшому контексті ці техніки не були специфічно люксембурзькими. Ірландія використовувала угоду Double Irish з Apple, яка дозволила компанії тримати ефективну ставку на більшу частину неамериканського прибутку нижче 1%. Нідерланди застосовували аналогічні IPR Box-режими. Але LuxLeaks надав перше масове документальне підтвердження: це не поодинокі винятки, а системний конвеєр послуг, де аудиторська фірма Big Four виступала посередником між державою та клієнтом.

Pepsi, IKEA, McDonald’s: ставки нижче 1% і адреса на rue Guillaume Kroll

Серед понад 340 компаній, чиї люксембурзькі угоди стали публічними після витоку, ICIJ назвав Pepsi, IKEA, AIG, Coach, Deutsche Bank, Abbott Laboratories, The Walt Disney Company і Koch Industries. Ефективна ставка деяких структур на роялті і ліцензійні доходи, що проходили через Люксембург, складала менше 1%, тоді як малий і середній бізнес у Франції чи Бельгії сплачував 25–33%.

Amazon розмістив свою європейську штаб-квартиру в Люксембурзі. Через люксембурзьку структуру — Amazon EU Sàrl — проводились продажі по всій Європі. Частина цих доходів відводилась у вигляді ліцензійних платежів до Люксембурзького партнерства, яке контролювалось американськими юридичними особами. У жовтні 2017 року Єврокомісія наказала Люксембургу повернути від Amazon €250 млн незаконної державної допомоги. Але у травні 2021 року Загальний суд ЄС скасував це рішення, встановивши, що Єврокомісія не довела наявності надмірної конкурентної переваги. Комісія не стала оскаржувати цей вердикт.

McDonald’s використовував Люксембург як транзитну точку для роялті від своїх франчайзі по всій Європі. Пов’язана структура у Швейцарії отримувала платежі, на яких у Женеві також майже не платили податків. У квітні 2015 року SEIU та союзні профспілки опублікували аналіз, за яким McDonald’s уникнув щонайменше €1 млрд корпоративних податків у Европі протягом 2009–2013 років. McDonald’s відповів: «Ми сплачуємо всі вимагані законом податки у всіх країнах, де здійснюємо діяльність.» Розслідування Єврокомісії тривало до 2018 року, коли Комісія дійшла висновку, що Люксембург не порушив правил ЄС про державну допомогу — компанія скористалась недосконалостями між люксембурзьким і американським законодавствами. McDonald’s ще у грудні 2016 року перемістив свою люксембурзьку податкову структуру до Великобританії.

Fiat Finance and Trade стала першим кейсом із офіційним висновком Єврокомісії. 21 жовтня 2015 року Комісія оголосила, що люксембурзька фіскальна угода для Fiat і нідерландська для Starbucks є незаконною державною допомогою. «Держави-члени не можуть надавати вибіркові податкові переваги конкретним компаніям — це незаконна державна допомога», — заявила тоді Маргрете Вестагер, комісар із питань конкуренції. Люксембург мав зобов’язати Fiat повернути від €20 до €30 млн.

Engie (до 2015 року — GDF-Suez) використовувала гібридні інструменти для переміщення прибутків через Люксембург. У червні 2018 року Єврокомісія наказала Люксембургу повернути від Engie €120 млн. IKEA не потрапила під офіційне рішення про державну допомогу, але стала предметом окремого розслідування Комісії (відкрите у 2017 році, закрите у 2019-му без висновку про порушення). Аналіз, підготовлений для фракцій Greens/EFA і GUE/NGL у Єврапарламенті у 2018 році, оцінив неотримані ЄС-податки від структури IKEA через Ліхтенштейн, Нідерланди і Люксембург приблизно в €1 млрд за 2009–2014 роки.

У більш широкому вимірі реакція компаній була однаковою: вони не заперечували фактів, які задокументував витік, але наполягали на тому, що діяли в межах закону. Це й було точкою суперечки — не незаконність, а системна невідповідність між тим, що корпорації сплачували, і тим, що суспільство очікувало від них сплатити. Повний список угод LuxLeaks ICIJ оприлюднив у публічно доступній базі даних, посилання на якій надав і наш архів розслідувань.

Юнкер і вотум недовіри: від Люксембурга до Єврокомісії

Жан-Клод Юнкер очолював Люксембург з 1995 по 2013 рік і одночасно обіймав посаду міністра фінансів з 1989 по 2009 рік. Саме в ці роки Administration des contributions directes видавав сотні угод, частина яких потрапила в архів LuxLeaks. 1 листопада 2014 року Юнкер вступив на посаду президента Єврокомісії. Через чотири дні вийшли перші публікації.

27 листопада 2014 року — через 22 дні після публікації — фракції «Зелені/ЄВА» і «Об’єднані ліві/Скандинавська зелена ліва» ініціювали вотум недовіри Комісії Юнкера. Голосування закінчилось результатом 461 проти, 101 «за» і 88 утримань. Більшість ЄНП і С&Д підтримала Юнкера. У своїх виступах він наполягав: Люксембург діяв у рамках чинних правил ЄС, а якщо ці правила потребують змін — саме Єврокомісія під його керівництвом займеться реформами. Цю аргументацію прийняли не всі: парадокс полягав у тому, що відповідальний за систему тепер мав цю систему переглядати.

У лютому 2015 року Єврапарламент створив Спеціальний комітет із питань податкових рішень (TAXE) з 45 членів. Комітет провів серію слухань і у жовтні 2015 року опублікував звіт. Ключові висновки: автоматичний обмін інформацією між державами-членами про advance tax rulings мав запрацювати ще з 2012 року; без прозорості система дозволяє одній юрисдикції мінімізувати податкову базу всіх сусідів. Комітет рекомендував також впровадити публічну звітність за країнами для великих корпорацій (Country-by-Country Reporting, CbCR). Мандат комітету продовжили — він трансформувався в постійні структури TAX2 і TAX3, а пізніше — у підкомітет FISC.

Паралельно три великі корпоративні лобі — BusinessEurope, AmCham EU і BUSINESSEUROPE — розгорнули кампанію проти директив ATAD, наполягаючи на «конкурентоспроможності ЄС» і «правовій визначеності». Остаточні тексти директив містили перехідні винятки і пом’якшення, яких у початкових проектах Комісії не було. Саме ця відстань між початковими пропозиціями і кінцевими текстами пізніше стала точкою критики з боку академічних дослідників і НГО.

Deltour і Halet: дев’ять років між звинуваченням і виправданням

14 грудня 2014 року — через п’ять тижнів після публікації — Антуан Дельтур ідентифікував себе публічно. «Я вважаю, що розкриття таких документів в інтересах суспільства виправдане», — заявив він у першому інтерв’ю. Люксембурзька прокуратура у лютому 2015 року пред’явила йому звинувачення у крадіжці, порушенні комерційної таємниці та отриманні викрадених документів.

29 червня 2016 року суд першої інстанції виніс Дельтуру обвинувальний вирок: 12 місяців умовно і штраф €1 500. Едуарду Перрену, журналісту, якому Дельтур передав файли, суд виправдав у обох інстанціях. Рапаелю Алету призначили 9 місяців умовно і штраф €1 000.

«Ці документи торкаються мільйонів людей. Я вважаю, що той, хто їх оприлюднив, вчинив правильно.»

Антуан Дельтур, після вироку суду першої інстанції, червень 2016

У березні 2017 року Апеляційний суд пом’якшив вирок до 6 місяців умовно і того ж штрафу €1 500, але не виправдав його. 11 січня 2018 року Касаційний суд Люксембурга скасував усі звинувачення проти Дельтура, визнавши за ним статус викривача у повному обсязі. Від моменту публічного звинувачення до виправдання — 3 роки і 1 місяць.

Справа Алета пішла інакшим шляхом. Апеляційний суд залишив штраф €1 000, і Алет звернувся до Страсбурзького суду. 14 лютого 2023 року Велика палата Європейського суду з прав людини у справі Halet v. Luxembourg ухвалила: засудження Алета порушило Статтю 10 Конвенції — право на свободу вираження поглядів. Суд зобов’язав Люксембург виплатити Алету €55 000 компенсації плюс судові витрати. Від пред’явлення обвинувачень у січні 2015 до рішення ЄСПЛ у лютому 2023 — 8 років і 1 місяць.

«Страсбурзький суд відновив мою гідність. Але 8 років — це дуже довго.»

Рапаель Алет, після рішення Великої палати ЄСПЛ, лютий 2023

У квітні 2015 року Дельтур отримав нагороду «Громадянин ЄС» від Єврапарламенту. Тривала кримінальна справа і паралельне визнання на рівні ЄС стали символом розриву між тим, як окремі держави-члени трактують розкриття суспільно важливої інформації, і тим, що Страсбург вважає захищеним правом.

Показово, що Директива ЄС про захист викривачів — розроблена під тиском справ LuxLeaks і Panama Papers — набула чинності у грудні 2019 року. Держави-члени мали транспонувати її в національне законодавство до грудня 2021 року. Люксембург імплементував Директиву у травні 2023 року — через п’ять місяців після того, як виплатив Алету компенсацію за рішенням ЄСПЛ.

ATAD, BEPS і Pillar Two: 11 років реформ — і що залишилось

Листопадовий витік 2014 року запустив найінтенсивніший цикл реформ міжнародного корпоративного оподаткування за кілька десятиліть. Нижче — хронологія ключових заходів і їхній реальний вплив.

Реформи справді змінили ключові параметри. Advance tax rulings у старому форматі — непублічних, нескоординованих угод без обміну між юрисдикціями — більше неможливі в ЄС. Гібридні інструменти, що генерували подвійне не-оподаткування, заблоковані ATAD II. Великі транснаціональні корпорації зобов’язані звітувати про прибутки та сплачені податки у кожній юрисдикції окремо. Посередники, які розробляють схеми, мусять про них повідомляти. У теорії — системний зсув.

Але є обмеження. ОЕСР оцінює щорічні глобальні втрати від корпоративного profit shifting у $100–240 млрд. Tax Justice Network наводить ширші оцінки: близько $480 млрд корпоративних податкових втрат на рік по всьому світу з урахуванням усіх механізмів — аналогічно до тих, що описані в архіві Pandora Papers і у схемах Cum-Ex. Люксембург залишається другим у світі центром інвестиційних фондів після США: активи фондів, зареєстрованих у Великому герцогстві, перевищують €5,8 трлн.

Pillar Two — глобальний мінімальний податок — має концептуальний изъян: ставка 15% значно нижча від того, що спочатку пропонувала Tax Justice Network (25%) або що визначав G-7 у 2021 році (21%+). Крім того, правила передбачають «substance-based income exclusions» — виключення для доходів, пов’язаних із реальною економічною діяльністю. На практиці це означає, що компанії з достатньою кількістю співробітників і активів у низькоподатковій юрисдикції можуть виводити значну частину прибутку з-під 15%-ної ставки. Ці виключення поступово зменшуватимуться до 2032 року, але повністю не зникнуть.

США не адаптували внутрішній GILTI (Global Intangible Low-Taxed Income) до стандарту Pillar Two. Американські мультинаціональні компанії з ефективними ставками нижче 15% у деяких юрисдикціях продовжують перебувати поза повним охопленням нового режиму — і перспектива змін у Конгресі після 2024 року залишалась невизначеною. Саме це дозволяє системі, яку LuxLeaks описав у 2014 році, зберігати частину своєї архітектури у трансформованому вигляді — в нових IP-режимах, нових юрисдикціях, нових посередниках.

Показово порівняти конкретні суми стягнених коштів. Від Fiat — €20–30 млн. Від Engie — €120 млн. Від Amazon — €0 (рішення Комісії скасовано судом). Від McDonald’s — €0 (розслідування закрите). Ірландські €13 млрд від Apple — найбільша сума, виграна Єврокомісією у своїй антидопомоговій практиці, — надійшла до ірландського казначейства у вересні 2024 року, через 8 років після первинного рішення і довгих судових процесів. Ця справа розглядається як аналог банківської таємниці — системна перемога, яка прийшла занадто пізно і коштувала надто дорого.

Ще одна реформа, що вийшла безпосередньо з LuxLeaks-дискусії: у 2021 році ЄС прийняв Директиву DAC7, що зобов’язала цифрові платформи — Airbnb, eBay, Amazon Marketplace — звітувати про доходи своїх продавців. З 2024 року набрала чинності вимога до великих компаній із річним доходом понад €750 млн публічно розкривати прибутки та сплачені податки у кожній окремій юрисдикції (Public Country-by-Country Reporting). Деякі компанії, названі у LuxLeaks у 2014 році, підпадають під цю вимогу з 2025-го.

На думку автора, LuxLeaks зробив одне, що жодна директива не може відтворити: він перетворив «агресивне податкове планування» з технічного терміну в сюжет, зрозумілий платникам податків у Польщі, Дортмунді і Чикаго. Саме ця видимість — не реформи, а конкретні імена і конкретні ставки — змусила корпорації змінити поведінку навіть там, де закон ще не вимагав.

Для глибшого контексту про ICIJ-розслідування, що передували LuxLeaks, читайте наш аналіз Panama Papers і огляд Goldman Sachs — від Греції до 1MDB.

За оцінкою ОЕСР, глобальний мінімальний корпоративний податок у рамках Pillar Two після повного впровадження має генерувати $200 млрд додаткових надходжень щорічно. США досі не привели GILTI у відповідність до цього стандарту, а €250 млн від Amazon — найгучніша сума у справах LuxLeaks — залишилась нестягненою після рішення суду 2021 року. Скільки всього Люксембург не повернув із 2002 по 2010 рік за 548 угодами PwC, офіційно не підраховано.

Джерела: ICIJ, "Luxembourg Leaks" · Єврокомісія, LuxLeaks enforcement

• Share on Bluesky
• Share on Facebook
• Share on LinkedIn
• Email this Page
• Print this Page
• Share on Reddit
• Share on Tumblr
• Share on WhatsApp
• Share on Viber
• Share on Threads
• Share on Telegram
• Share on X

Незалежні новини від News Group – Дякує Вам за підтримку та активність, ми цінуємо кожного, та хвилюємось за Вас, якщо ви бажаєте підтримати наш проєкт або додати пропозицію.

Для звʼязку переходьте за посиланнями:

• Mastodon
• Bluesky
• LinkedIn
• X

Приєднуйтесь до соціальної мережі для інвесторів та підприємців VIR.GROUP — live-стрічка проектів, ескроу-угоди, VIR AI аналітика і Matrix-чат.

VIR.GROUP is available on Google Play VIR.GROUP is available on the App Store

Наша захищена Мережа Mastodon