Репортер ProPublica набрав номер Білого дому навмання — і президент Сполучених Штатів узяв слухавку. Алекс Куадрос хотів почути «барви» про дружбу Дональда Трампа з маловідомим нафтовим мільярдером. Замість барв він отримав майже бездоганну схему. На запитання про Джеффері Гільдебранда Трамп кинув: «Я чув, він добре працює. Не знаю його надто добре. Гаразд?» А коли репортер нагадав, що правила Байдена щодо метану загрожували бізнесу Гільдебранда, відповідь була ще красномовнішою.
«Звісно, ми робимо протилежне тому, що робив Байден.»
Дональд Трамп, президент США, у телефонній розмові з ProPublica, червень 2026
Ось і вся історія в одному реченні. Людина, яка за п’ять років віддала Трампу й республіканцям понад 15 мільйонів доларів, отримала навзаєм три речі: дружину на посаді посла, власного колишнього лобіста на ключовій посаді в Агентстві з охорони довкілля та скасування правил, які коштували б його компанії сотні мільйонів. Це не теорія змови. Це опубліковане розслідування з іменами, сумами й датами. І воно показує, як у Вашингтоні 2026 року купується державна політика — оптом, із доставкою.
- Дзвінок, якого не мало бути
- Хто такий Джеффері Гільдебранд
- млн за двадцять років — і млн за п'ять
- Дружина-посол і лобіст усередині EPA
- Що саме скасовують — і чим це обернеться
- Венесуела, нафта і ширша картина
- Імперія, побудована на тиші
- Чому це стосується українця в Берліні чи Чикаго
- Більше матеріалів
- Трамп помилував засновника Silk Road Ульбрiхта в перший тиждень
- Chat Control в ЄС: 314 MEP проти — і закон все одно ухвалено
- Хусити захопили Мокху і наближаються до Баб-ель-Мандебу
- Нетаньяху подає до суду на Haaretz за звіт про ОАЕ і 7 жовтня
- Сем Бенкман-Фрід програв апеляцію: вирок 25 років остаточний
- Cum-Ex: €55 млрд з платників податків ЄС і мовчання Шольца
Дзвінок, якого не мало бути
23 червня 2026 року ProPublica опублікувала незвичний матеріал — не саме розслідування, а звіт про те, як його автор спробував отримати коментар. Алекс Куадрос, кліматичний репортер із майже двадцятирічним стажем, зателефонував безпосередньо Трампу. І той відповів.
Розмова тривала недовго, але кожна фраза лягає в загальну картину. Трамп вдавав, що ледь знайомий із Гільдебрандом. Це при тому, що мільярдер співорганізував щонайменше три дорогі передвиборчі збори коштів для самого Трампа у 2024 році, а його дружина за лічені тижні після інавгурації отримала посольську посаду. «Я чув, він добре працює» — це все, що президент захотів сказати про одного зі своїх найщедріших донорів.
Ще цікавіша деталь спливла про зустріч у Білому домі, присвячену нафтовим інвестиціям у Венесуелі. Там Гільдебранд особисто запевнив президента у відданості справі.
«Hilcorp повністю готова й налаштована відбудовувати інфраструктуру у Венесуелі.»
Джеффері Гільдебранд, засновник Hilcorp Energy, на зустрічі в Білому домі
Відповідь Трампа була короткою. «Це добре. Ти будеш дуже щасливий», — сказав президент. Дуже щасливий. Не американський споживач, не платник податків, не мешканець округу Сан-Хуан, який дихає метаном зі свердловин Hilcorp. Щасливим буде мільярдер. І в цьому, власне, вся філософія нинішнього Вашингтона, сконцентрована у трьох словах.
Хто такий Джеффері Гільдебранд
Більшість людей ніколи не чули цього імені. Так і задумано. Гільдебранд — антипод крикливих нафтових магнатів. Жодних обкладинок Forbes із позою біля вишки, жодних твітів, мінімум публічних виступів. А тим часом Bloomberg оцінює його статок у 15 мільярдів доларів.
Народився 1959 року в Х’юстоні. Здобув дипломи з геології та нафтової інженерії в Університеті Техасу в Остіні. Член студентського братства Kappa Alpha, побожний католик, батько трьох дітей. У 1989 році, маючи тридцять років, заснував Hilcorp за фінансової підтримки інвестора Джека Троттера. За три з половиною десятиліття ця компанія перетворилася на одну з найбільших приватних нафтогазових фірм Сполучених Штатів — без жодного дня на біржі, без акціонерів, без обов’язку звітувати публічно.
Цифри вражають. Понад 1825 працівників. Річний дохід, що за різними оцінками сягає від 4,2 до понад 10 мільярдів доларів. Операції в Техасі, Луїзіані, на північному сході США, у Вайомінгу, Нью-Мексико та на Алясці — у затоці Кука й на Північному схилі. Лише в окрузі Сан-Хуан, штат Нью-Мексико, компанії належить близько 11 тисяч свердловин.
Бізнес-модель геніально проста й геніально брудна. Hilcorp скуповує те, що великі корпорації викидають, — старі, виснажені свердловини, які видобувають крихти. Їх називають «stripper wells», малодебітними свердловинами. Багато з них дають менше одного бареля на день. У 2017 році Hilcorp купив у ConocoPhillips усю операцію в басейні Сан-Хуан за 3 мільярди доларів. Великі гравці радо позбуваються таких активів — на них дорого утримувати екологічний контроль. Гільдебранд же навчився вичавлювати з них прибуток, економлячи саме на тому контролі.
Результат закономірний. Після поглинання 2017 року Агентство з охорони довкілля визнало Hilcorp найбільшим емітентом метану в усій нафтогазовій галузі США. Активісти на Алясці дали компанії прізвисько «Spillcorp» — від англійського spill, «витік». Підстави були. У грудні 2016 року підводний газопровід Hilcorp у затоці Кука репнув і викидав метан майже чотири місяці, поки його нарешті полагодили.
Метан невидимий і майже не пахне. Та він утримує приблизно у 80 разів більше тепла, ніж вуглекислий газ. І саме малодебітні свердловини, попри свою мізерну частку у видобутку, є головним джерелом цих витоків. Тут і криється парадокс, який зробив Гільдебранда мішенню регуляторів — а потім поштовхом до його політичної метаморфози.
$3 млн за двадцять років — і $15 млн за п’ять
До певного моменту Гільдебранд не був помітним політичним донором. За два десятиліття він із дружиною віддав на федеральні перегони трохи більше 3 мільйонів доларів — для мільярдера це дрібні гроші, майже символічна сума.
Потім адміністрація Байдена взялася за метан. У 2024 році з’явилися нові правила, що вимагали скоротити викиди метану з нафтогазових операцій на 80%. Уперше на федеральному рівні запроваджувалися регулярні перевірки старих свердловин на витоки, обмеження на вентиляцію та факельне спалювання, а також збір за наднормові викиди метану — близько 500 мільйонів доларів щорічних витрат для галузі. Окремо передбачалася «програма супер-емітерів»: компанії зобов’язали реагувати на масштабні викиди, зафіксовані супутниками.
Для бізнес-моделі Hilcorp це була екзистенційна загроза. Уся принадність малодебітних свердловин — у мінімальних витратах. Примусиш ставити обладнання для вловлювання метану на кожну стару дірку в землі — і прибуток випаровується. І саме тоді тихий мільярдер раптом став дуже гучним донором.
Із 2020 року Гільдебранд із дружиною віддали понад 15 мільйонів доларів Трампу та республіканцям на федеральних виборах. П’ятикратний стрибок проти всього попереднього двадцятиліття. Серед отримувачів — сенатор від Техасу Тед Круз і конгресмен Огаст Пфлюгер. У 2024 році Гільдебранд особисто співорганізував щонайменше три дорогі збори коштів для Трампа. Гроші пішли туди, де вирішується доля правил про метан.
Хронологія тут — головний доказ. Не вдача, не випадковий збіг переконань. Конкретна реакція на конкретну регуляторну загрозу. Спершу держава пригрозила гаманцю — потім гаманець купив собі державу. Ми вже бачили цей патерн у десятках історій: від Halliburton і Дика Чейні до нафтотрейдерів Glencore, Trafigura та Vitol. Змінюються лише прізвища й суми.
Дружина-посол і лобіст усередині EPA
За віддане треба дякувати. І подяка надійшла швидко.
Менш ніж за три тижні після інавгурації 2025 року Трамп висунув Мелінду Гільдебранд, дружину мільярдера, на посаду посла США в Коста-Риці. Сенат затвердив її 7 жовтня 2025 року. 8 січня 2026 року вона вручила вірчі грамоти й приступила до обов’язків у Сан-Хосе. Х’юстонська світська діячка та бізнесвумен, без жодного дипломатичного досвіду, стала представницею Сполучених Штатів у країні Центральної Америки.
Сам Трамп, коли ProPublica запитала про це призначення, відповів напрочуд відверто.
«Я не знаю, бо, розумієте, я отримую рекомендації… ми призначаємо лише хороших людей.»
Дональд Трамп про призначення Мелінди Гільдебранд послом, ProPublica, червень 2026
Посольство — приємний бонус. Але справжній приз був інший. Трамп призначив Аарона Сабо на високу посаду в Агентстві з охорони довкілля — туди, де керують саме кліматичним регулюванням. До приходу в EPA Сабо лобіював інтереси Hilcorp та інших нафтогазових компаній. Більше того: він допомагав складати лист від галузевої асоціації American Exploration and Production Council, який виступав проти тих самих правил про метан. Тепер Сабо очолює зусилля з демонтажу цих правил.
Вдумайтеся. Людина писала листа проти регуляції від імені галузі. Потім ту саму людину поставили в державний орган руйнувати ту саму регуляцію. Сабо — не випадковий чиновник: він був стипендіатом America First Policy Institute і одним із авторів кліматичного розділу горезвісного «Проєкту 2025» від Heritage Foundation. Це не конфлікт інтересів. Це інтерес без жодного конфлікту — лобіст просто переніс кабінет із галузевого офісу до федерального.
Така «обертова двері» між регулятором і тими, кого він мав би регулювати, — не аномалія цієї адміністрації, а її робочий принцип. Згадаймо, як Білий дім позичив 620 мільйонів доларів фірмі, пов’язаній із Трампом-молодшим, або як зять президента будує курорт на саудівські мільярди. Родина і друзі — на першому місці. Решта — у черзі.
Що саме скасовують — і чим це обернеться
EPA Трампа взялася за відкат із розмахом. Офіційне пояснення стандартне.
«Ми постійно чули від американських виробників нафти й газу, що правила Байдена-Гарріс нездійсненні.»
Заява EPA, 2026
«Нездійсненні» — слово, яке варто перекласти чесно. Воно означає «дорогі для власників». Скасування дасть полегшення для близько 700 тисяч малодебітних свердловин по всій країні. Звучить як турбота про дрібний бізнес. Але цифри руйнують цю казку: малодебітні свердловини дають лише 6% видобутку нафти й газу в США, а спричиняють приблизно половину всіх викидів метану в галузі.
Аналітик кліматичної організації Ceres Ендрю Логан сформулював математику цинічно точно.
«Якщо можна втратити 6% видобутку і вдвічі скоротити викиди — хто б не пішов на такий обмін?»
Ендрю Логан, Ceres
Ніхто, крім тих, хто на цих 6% заробляє. Бо для Гільдебранда саме ці свердловини — джерело прибутку.
Масштаб витоків задокументований не на слово. Супутник зафіксував, як свердловина Hilcorp під назвою Huerfano Unit 119 29 червня 2025 року викидала 199 кілограмів метану на годину — у 12 разів більше, ніж її типовий обсяг видобутку. Польова перевірка громадської організації Earthworks показала видимі витоки на семи з восьми обстежених свердловин Hilcorp. А дослідження Стенфордського університету встановило: реальні викиди метану майже втричі перевищують офіційні розрахунки EPA.
Компанія вже мала проблеми із законом. Hilcorp не вловив викиди під час повторного буріння 145 свердловин у Сан-Хуані — справа завершилася мировою угодою на 9,4 мільйона доларів без визнання провини. Для фірми з мільярдними доходами це штраф рівня паркувального талона.
Стенфордський дослідник Роб Джексон пояснює, чому метан — це не абстракція для активістів, а конкретний важіль.
«Метан — найкращий важіль, який ми маємо, щоб уповільнити зміну клімату за нашого життя.»
Роб Джексон, дослідник Стенфордського університету
Галузь, звісно, має свою версію. Юрист Асоціації незалежних виробників нафти Америки Джеймс Д. Елліотт наполягає: «Вентиляція і факельне спалювання необхідні для виживання малодебітних свердловин». Інакше кажучи, або забруднюємо — або закриваємось. Третього, на думку галузі, не дано. Хоча технології вловлювання метану існують і працюють — питання лише в тому, хто за них платитиме. Гільдебранд платити не хоче. І тепер не муситиме.
Венесуела, нафта і ширша картина
Та зустріч про Венесуелу — не випадковий епізод. Вона показує, що йдеться не лише про внутрішню дерегуляцію. Hilcorp прагне зайти в нафтову інфраструктуру країни, навколо якої точиться окрема геополітична гра. А президент особисто обіцяє мільярдеру, що той «буде дуже щасливий».
Це той самий механізм, який ми спостерігаємо у глобальному масштабі. Хто контролює доступ до нафти — той роздає привілеї. Цього тижня ми вже писали, як США відкрили іранську нафту й подарували режиму $12 млрд, перекроївши світовий ринок одним рішенням. Венесуельський сюжет — з тієї ж тканини. Нафта стає не товаром, а валютою політичних послуг.
І Гільдебранд тут не унікальний — він лише чистий, майже лабораторний зразок. Нафтова корупція має довгу історію по обидва боки океану. Колишню міністерку нафти Нігерії Дієзані Алісон-Мадуеке роками звинувачували у виведенні мільярдів — і Лондон зрештою програв справу проти неї. Імена впливових власників ховаються в офшорних реєстрах, які час від часу спливають у витоках на кшталт Pandora Papers. Різниця з Гільдебрандом лише в тому, що йому навіть не треба нічого ховати. Він робить усе відкрито — бо це законно.
Найцинічніша деталь — реакція самих виробників на дерегуляцію. Голова Асоціації операторів малодебітних свердловин Патрік Монтальбан описав нову атмосферу у Вашингтоні так, що краще не скажеш.
«Уперше за 20 років мого бізнесу вони взагалі піднімають слухавку.»
Патрік Монтальбан, голова Асоціації операторів малодебітних свердловин
Піднімають слухавку. Так само, як Трамп підняв її, коли подзвонив репортер ProPublica. Доступ — ось товар, яким торгує цей Вашингтон. І ціна доступу нині відома з точністю до долара: 15 мільйонів.
Імперія, побудована на тиші
Щоб зрозуміти, чому ця схема працює так гладко, треба зрозуміти природу самої компанії. Hilcorp — приватна. Це не дрібниця, а ключ до всього. Публічні корпорації зобов’язані щокварталу звітувати перед Комісією з цінних паперів, розкривати ризики, відповідати акціонерам і аналітикам. Hilcorp не зобов’язана нічого. Немає акцій — немає й зовнішнього контролю. Уся компанія належить, по суті, одній людині та її найближчому колу.
Гільдебранд свідомо будував культуру непомітності. Усередині — щедрість, що стала легендою галузі: у 2015 році компанія виплатила працівникам гучні бонуси, що для багатьох сягали близько 100 тисяч доларів, коли Hilcorp досягла п’ятирічних цілей. Назовні — мовчання. Жодних інтерв’ю, жодного епатажу, жодної потреби виправдовуватися перед публікою. Така структура ідеально пасує до бізнес-моделі, побудованої на тому, чого краще не показувати, — на старих свердловинах, що тихо випускають метан у небо над Нью-Мексико й Аляскою.
Аляска тут — окрема глава. У затоці Кука й на Північному схилі Hilcorp стала домінантним гравцем, скупивши активи, які покидали мейджори на кшталт BP. Та сама модель: купити старе, вичавити максимум, мінімізувати витрати на безпеку. Прізвисько «Spillcorp» не з порожнечі народилося — чотиримісячний підводний витік газу 2016 року в затоці, де живуть білухи й годуються рибою цілі громади, став символом того, як приватна непрозорість обертається публічним ризиком.
І ось ця непрозора приватна імперія тепер фактично переписує федеральні правила під себе — руками власного колишнього лобіста. Сам Hilcorp, до речі, стверджує, що нібито скоротив викиди метану «майже на 80%» за останні роки. Та аналітики Clean Air Task Force вказують: ця цифра штучно роздута через зміни в самих правилах звітності EPA. Реальний масштаб скорочення — під великим питанням. Компанія, яка не звітує публічно, просить вірити їй на слово саме тоді, коли скасовують незалежний контроль. Зручно.
Чому це стосується українця в Берліні чи Чикаго
Можна знизати плечима. Якийсь техаський мільярдер, якісь свердловини в Нью-Мексико — що нам до того з-за океану чи з української діаспори в Європі? Багато чого.
По-перше, це про принцип, який не має кордонів. Коли держава продається тому, хто більше заплатив, страждає не «екологія» в абстракції, а кожен, хто не має 15 мільйонів на вхідний квиток. Українці знають це краще за багатьох. Ми бачили, як родину Трампа назавжди звільнили від податкових перевірок директивою Мін’юсту. Ми бачимо щодня, як в Україні військові закупівлі та розподіл допомоги стають годівницею для наближених. Механізм один. Гроші купують виняток із правил, які для решти лишаються обов’язковими.
По-друге, це про нафту, а нафта — це ціни. Рішення EPA, угоди з Іраном і Венесуелою, обертові двері лобістів — усе це формує світовий ринок енергоносіїв. А той ринок визначає, скільки коштує опалення квартири у Варшаві, заправити авто в Мюнхені, рахунок за газ у Чикаго. Українська діаспора платить за наслідки цих кулуарних домовленостей цілком конкретними євро й доларами.
По-третє, це про чесність діагнозу. Ми не пишемо цього, щоб захистити кліматичну порядку денну Заходу — самі ті правила Байдена були частиною великої корпоративної гри, і в ній теж не бракувало лобістів та інтересів. Ми пишемо це, щоб назвати річ своїм іменем. Коли мільярдер фінансує кампанію, отримує посольство для дружини й садить свого лобіста в крісло регулятора — це корупція. Не має значення, чий прапор майорить над будівлею і яка партія при владі.
Незалежне медіа тим і відрізняється від рупора, що говорить це про будь-яку владу. Про Кремль, який веде злочинну війну. Про Київ, який скасував вибори й ловить людей на вулицях. І про Вашингтон, де нафтовий мільярдер купує собі державну політику за ціну однієї яхти.
Алекс Куадрос поклав слухавку, маючи відповідь, по яку дзвонив. «Звісно, ми робимо протилежне тому, що робив Байден.» Питання не в тому, що робить Трамп. Питання в тому, хто за це платить — і хто отримує рахунок. Гільдебранд буде дуже щасливий. А метан над Сан-Хуаном і затокою Кука нікуди не подінеться. Його просто більше ніхто не рахуватиме.
Незалежні новини від News Group – Дякує Вам за підтримку та активність, ми цінуємо кожного, та хвилюємось за Вас, якщо ви бажаєте підтримати наш проєкт або додати пропозицію.
Для звʼязку переходьте за посиланнями:
Приєднуйтесь до соціальної мережі для інвесторів та підприємців VIR.GROUP — live-стрічка проектів, ескроу-угоди, VIR AI аналітика і Matrix-чат.
VIR.GROUP is available on Google Play VIR.GROUP is available on the App Store
Наша захищена Мережа Mastodon
