Верховний суд Великої Британії 23 липня 2025 року одноголосно скасував вироки Тому Хейзу і Карло Паломбо — двом трейдерам, яких десятиліття тому зробили головними обличчями наймасштабнішої маніпуляції відсотковими ставками в історії фінансів. Обидва встигли відсидіти роки за ґратами, тоді як банки, чиї підрозділи щодня підправляли лондонську ставку LIBOR, обмежилися штрафами на понад дев’ять мільярдів доларів — і жодним ув’язненим керівником.
Ця розв’язка через десять років після першого вироку оголила механіку, яку фінансова індустрія воліла б забути: число, від якого залежали виплати за іпотеками, студентськими кредитами й деривативами на сотні трильйонів доларів, роками формували не ринкові угоди, а телефонні прохання й повідомлення в чатах. І коли схема впала, покарання розподілилося так, як воно розподіляється у більшості банківських скандалів — гроші заплатили акціонери, а до в’язниці пішли виконавці середньої ланки.
- Ставка, від якої залежали 300 трильйонів доларів
- Дві схеми: трейдери на прибуток і банки на порятунок репутації
- Емейли, що потопили Barclays
- Хроніка штрафів: від 450 мільйонів до 9 мільярдів
- Хто насправді заплатив за маніпуляцію
- Хто сів у в'язницю — і хто ні
- Верховний суд, 2025: чому вироки впали
- Кінець LIBOR: SOFR, SONIA і що лишилося
- Post List
- LIBOR: банки заплатили млрд, а вироки трейдерів скасовано
- Суд Гани дав 20 років главі НПП Ашанті за незаконний видобуток
- Протести в Києві вимагають відставки Сирського до п’ятниці
- Захоплення держави в ПАР: звіт Зондо про братів Гупта і Зуму
- Wirecard: €1,9 млрд зникли, а Марсалек утік до Москви
- Google вимкнув відгуки про центри ICE — лишилось чотири
Ставка, від якої залежали 300 трильйонів доларів
LIBOR — London Interbank Offered Rate, лондонська міжбанківська ставка пропозиції — десятиліттями була найважливішим числом у світовій фінансовій системі, про яке більшість позичальників ніколи не чули. Щоранку до 11:00 за лондонським часом група з 11–18 великих банків подавала через термінали Thomson Reuters свою оцінку того, під який відсоток вони могли б позичити незабезпечені кошти в інших банків. Оцінка охоплювала п’ять валют — долар, євро, фунт, єну і швейцарський франк — і сім строків, від одноденного до річного.
Адміністратор ставки, яким тоді була Британська банкірська асоціація, відкидав чверть найвищих і чверть найнижчих значень, а решту усереднював. Цей «зрізаний середній» ставав офіційним LIBOR дня. За даними аналітичного огляду Ради з міжнародних відносин, до цього числа були прив’язані контракти на суму понад 300 трильйонів доларів — іпотеки, кредитні картки, корпоративні позики і, передусім, ринок процентних деривативів.
Сама ставка виникла у 1980-х як спосіб уніфікувати ціноутворення синдикованих кредитів на лондонському ринку й була офіційно формалізована Британською банкірською асоціацією у 1986 році. За два десятиліття вона перетворилася з нішевого інструменту на глобальний стандарт, до якого прив’язували геть усе — від споживчих кредитів до складних деривативів. Що ширшим ставав її вплив, то привабливішою мішенню вона робилася. Довіра до LIBOR трималася на одному припущенні: що банки-учасники подають чесні числа. Саме це припущення і виявилося хибним.
Ключова вада ховалася в самому дизайні. Банки подавали не реальні угоди, а власні оцінки — числа, які ніхто не звіряв із фактичними транзакціями. Коли ринок незабезпеченого міжбанківського кредитування фактично завмер під час кризи 2008 року, ці «оцінки» перетворилися майже на здогади, які легко було підправити в потрібний бік. Оскільки навіть частка базисного пункту рухала мільярди доларів у виплатах за деривативами, спокуса підказати «правильне» число була вбудована в систему. Так само, як і в інших історіях великих банків — від столітньої хроніки HSBC — проблема була не в кількох поганих людях, а в структурі, що робила зловживання майже неминучим.
Для власника житла у Німеччині чи для компанії, що рефінансувала борг, це означало просту, але неприємну річ: розмір щомісячного платежу частково залежав від числа, яке щоранку в Лондоні й Токіо могли зсунути кілька трейдерів заради власних позицій.
Дві схеми: трейдери на прибуток і банки на порятунок репутації
Маніпуляція LIBOR складалася з двох різних історій, які часто плутають. Перша працювала заради прибутку окремих трейдерів. Дилери, чиї деривативні позиції залежали від того, куди рухатиметься ставка, просили колег-«сабміттерів» — співробітників, що подавали щоденні оцінки, — трохи підняти або опустити число. Кілька сотих відсотка, помножені на мільярдні контракти, приносили відчутний виграш.
Центральною фігурою цієї схеми став Том Хейз — британський трейдер, який торгував японською єною спершу в UBS, а згодом у Citigroup. Прокуратура згодом описала його як організатора мережі, що охоплювала кілька банків і брокерські контори-посередники, через які він домовлявся про зміщення єнового LIBOR у потрібний бік. За версією слідства, Хейз координував десятки людей у різних установах, перетворивши розрізнені прохання на майже промислову практику.
Механіка спиралася на посередників. Брокери-дилери, які зводили покупців і продавців на міжбанківському ринку, могли розсилати клієнтам орієнтовні «прогнози» майбутньої ставки — і трейдер, зацікавлений у певному русі, платив за те, щоб ці підказки схиляли сабміттерів у потрібний бік. На суді прокуратура описувала Хейза як центр павутини, що тягнулася від Токіо до Лондона; захист наполягав, що він робив те саме, що й уся індустрія, і лише не приховував цього в листуванні. Обидва боки погоджувалися в одному: практика була не таємницею одинака, а повсякденною нормою торгових залів того часу.
Друга схема була масштабнішою і політично токсичнішою. У розпал фінансової кризи 2007–2009 років банки почали свідомо занижувати свої оцінки — так зване «лоуболінг». Логіка була проста: висока ставка LIBOR сигналізувала ринку, що банку важко позичати, а отже, він у біді. Аби не виглядати слабким, банк подавав число нижче за реальне. Це вже не був прибуток окремого трейдера — це був колективний захист репутації всієї установи.
Саме тут скандал підступив до державних органів. Восени 2008 року відбулася телефонна розмова між заступником голови Банку Англії Полом Такером і тодішнім керівником інвестиційного підрозділу Barclays Бобом Даймондом. Внутрішня записка Даймонда про цю розмову — так званий «меморандум Такера» — породила підозру, що влада могла заохочувати банки до заниження ставки, щоб приховати глибину кризи. Такер згодом заперечив, що давав будь-які вказівки занижувати LIBOR, а Barclays визнав, що співробітники могли неправильно зрозуміти сигнал. Однозначного доказу вказівки «згори» так і не з’явилося, але сам епізод показав, наскільки близько маніпуляція підійшла до офіційних інституцій.
Емейли, що потопили Barclays
27 червня 2012 року Barclays став першим банком, який уклав мирову угоду з регуляторами — британським Управлінням фінансових послуг (FSA), американськими Комісією з торгівлі товарними ф’ючерсами (CFTC) і Міністерством юстиції. Банк погодився заплатити близько 450 мільйонів доларів (290 мільйонів фунтів). Але не сума зробила той день переломним, а документи, які оприлюднили регулятори.
У підсумковому повідомленні FSA цитувалося внутрішнє листування, у якому трейдери дякували сабміттерам за «послугу». Одна фраза облетіла всі фінансові видання світу і стала символом усього скандалу.
«Друже. Я тобі страшенно винен! Заходь якось після роботи — відкрию пляшку Bollinger».
Зовнішній трейдер — сабміттеру Barclays, з підсумкового повідомлення FSA, червень 2012
Відповіді сабміттерів були не менш промовистими. «Зроблено… для тебе, здорованю», — писав один зі співробітників, підтверджуючи, що подасть потрібне число. Ці повідомлення перетворили абстрактну «маніпуляцію бенчмарком» на зрозумілу історію про людей, які торгували довірою до всієї фінансової системи за пляшку шампанського.
Політичні наслідки настали за тиждень. 3 липня 2012 року подав у відставку виконавчий директор Barclays Боб Даймонд, за ним пішли голова ради директорів Маркус Аджіус і операційний директор Джеррі дель Міссьє. Уряд доручив економісту Мартіну Вітлі підготувати доповідь про реформу — так званий «огляд Вітлі», після якого нагляд за ставкою забрали в банкірської асоціації, а Вітлі очолив новостворене Управління фінансової поведінки. Скандал, який раніше жив у судових документах, як у справі про махінації Cum-Ex, вихлюпнувся на перші шпальти.
Хроніка штрафів: від 450 мільйонів до 9 мільярдів
Після Barclays мирові угоди посипалися одна за одною. У грудні 2012 року швейцарський UBS погодився заплатити близько 1,5 мільярда доларів — на той момент рекордний штраф за маніпуляцію ставкою. У лютому 2013 року Royal Bank of Scotland уклав угоду на 612 мільйонів. У грудні 2013-го Європейська комісія оштрафувала за картельну змову навколо єнового LIBOR та EURIBOR одразу кількох гравців — Deutsche Bank, RBS, Société Générale та інших — на загальну суму близько 1,7 мільярда євро. Barclays і UBS уникли європейських штрафів, бо першими повідомили регуляторам про змову й отримали імунітет за програмою пом’якшення.
Найбільший окремий штраф за LIBOR дістався Deutsche Bank: у квітні 2015 року німецький банк погодився заплатити 2,5 мільярда доларів американським і британським регуляторам. Сумарно установи по всьому світу віддали за маніпуляцію ставкою понад дев’ять мільярдів доларів.
| Дата | Банк / орган | Сума |
|---|---|---|
| 27 червня 2012 | Barclays (FSA, CFTC, Мін’юст США) | ~$450 млн |
| грудень 2012 | UBS | ~$1,5 млрд |
| лютий 2013 | Royal Bank of Scotland | $612 млн |
| грудень 2013 | Єврокомісія (Deutsche Bank, RBS, SocGen та ін.) | ~€1,7 млрд |
| квітень 2015 | Deutsche Bank | $2,5 млрд |
| сукупно | усі установи | понад $9 млрд |
Ця таблиця приховує головну закономірність банківських покарань. Штраф, хай яким великим він здається у заголовку, лягає на баланс установи, а отже — на акціонерів і клієнтів. Керівники, під наглядом яких формувалася схема, зберігали і посади, і статки. Той самий механізм видно у справах, де корпорація платить мільярди, а конкретних винуватців нагорі не знаходять, — від хабарної справи Glencore до банківських розслідувань у США.
Хто насправді заплатив за маніпуляцію
Дев’ять мільярдів штрафів пішли регуляторам, а не тим, хто зазнав збитків. Тим часом викривлення ставки, від якої залежали 300 трильйонів доларів контрактів, зачепило зовсім інших людей. У Сполучених Штатах позови проти банків подали інституційні інвестори, пенсійні фонди та муніципалітети — від Балтимора до округів Каліфорнії, — які купували фінансові продукти, прив’язані до LIBOR, і, за їхніми оцінками, недоотримали відсотки через занижену під час кризи ставку.
Уразливими виявилися й іпотечні позичальники. Мільйони кредитів зі змінною ставкою у США, Британії та континентальній Європі були прив’язані до LIBOR, і кожен рух бенчмарка змінював суму щомісячного платежу. Коли банки занижували ставку заради власного вигляду здоров’я, одні позичальники вигравали кілька доларів, інші — за деривативними позиціями — втрачали значно більше. Точну суму збитків для рядового клієнта підрахувати майже неможливо саме тому, що маніпуляція була невеликою, розпорошеною і схованою всередині щоденного «зрізаного середнього». Але масштаб ринку означав, що навіть частка базисного пункту, помножена на трильйони, оберталася мільярдами, які хтось недоотримав.
Банки врегульовували ці цивільні позови роками, здебільшого без визнання провини й із конфіденційними сумами. Для установ це був передбачуваний рядок витрат; для розпорошених позивачів — виснажлива судова тяганина з непевним результатом. Саме тому громадський гнів зосередився не на цивільних відшкодуваннях, а на кримінальних вироках — і на тому, кому їх зрештою винесли.
Хто сів у в’язницю — і хто ні
Понад сотню трейдерів і брокерів у різних банках звільнили або відсторонили. Британські й американські органи висунули кримінальні звинувачення щонайменше 21 особі. Але майже всі вони були трейдерами й посередниками — людьми, що сиділи за терміналами, а не в кабінетах керівництва.
Том Хейз став першою людиною, яку суд присяжних визнав винним у маніпуляції LIBOR. У серпні 2015 року його засудили до 14 років ув’язнення — термін, який апеляційний суд згодом зменшив до 11. Хейз відсидів близько п’яти з половиною років і вийшов на волю у 2021 році. У 2016-му суд визнав винними трьох колишніх трейдерів Barclays, призначивши їм від двох до шести років. У 2019 році до чотирьох років засудили Карло Паломбо, колишнього трейдера Barclays, за маніпуляцію європейським аналогом ставки — EURIBOR.
При цьому жоден генеральний директор, член ради директорів чи керівник вищої ланки в жодній країні не був кримінально засуджений за LIBOR. Боб Даймонд залишив Barclays із репутаційними втратами, але зі статком і згодом заснував інвестиційний бізнес. Контраст із долею трейдерів разючий: установи, що індустріалізували практику, відкупилися грошима, а до в’язниці пішли ті, хто виконував прохання. Схожу асиметрію відповідальності видно й у гучних корпоративних крахах — від справи Wirecard до відмивання через естонську філію Danske Bank.
Навіть серед виконавців обвинувачення трималося нерівно. У січні 2016 року в Лондоні завершився процес над шістьма брокерами-посередниками з контор ICAP, RP Martin і Tullett Prebon, яких Управління з тяжких фінансових злочинів звинувачувало у допомозі Хейзу маніпулювати єновим LIBOR. Присяжні виправдали всіх шістьох. Пізніше, у 2017–2019 роках, розсипалися й інші справи SFO проти трейдерів Barclays та Deutsche Bank — частину обвинувачених суд виправдав, деякі процеси завершилися без вироку.
Ця низка виправдань уже тоді сигналізувала, що правова конструкція, на якій трималися обвинувачення, хитка. Присяжні раз за разом не бачили злочину там, де прокуратура бачила змову. Хейз, засуджений першим і найгучніше, залишався головним винятком — доти, доки найвища судова інстанція країни не переглянула саму основу його справи.
Верховний суд, 2025: чому вироки впали
Перелом почався не в Лондоні, а в Нью-Йорку. У 2022 році Апеляційний суд другого округу США скасував вироки двом колишнім трейдерам Deutsche Bank — Ґевіну Блеку і Метью Конноллі. Американські судді визнали, що прохання подати ставку в межах діапазону, який банк реально міг би заявити, саме собою не робить submission неправдивим. Це рішення дало захисту Хейза й Паломбо новий аргумент.
Британська Комісія з перегляду кримінальних справ передала обидві справи до Апеляційного суду, який у березні 2024 року все ж відхилив скарги. Останньою інстанцією став Верховний суд. 23 липня 2025 року він одноголосно задовольнив апеляції обох чоловіків. Суть висновку була процесуальною, але руйнівною: судді першої інстанції неправильно проінструктували присяжних, фактично забравши в них головне питання — чи були подані оцінки щирими й нечесними — і вирішивши його як питання права.
«Ця справа порушує питання про ефективність системи кримінального оскарження в Англії та Уельсі у виправленні правової помилки».
Рішення Верховного суду Великої Британії у справі Hayes and Palombo, пункт 1, 23 липня 2025
Прокуратура з тяжких фінансових злочинів (SFO) заявила, що не домагатиметься повторного розгляду. Вийшовши з будівлі суду, Хейз звернувся до журналістів, а згодом дав інтерв’ю Бі-бі-сі, у якому описав ціну десятирічної боротьби.
«Це зруйнувало мою родину, я пропустив більшу частину дитинства свого сина».
Том Хейз, в інтерв’ю Бі-бі-сі, 23 липня 2025
На сходах суду, як передало CNN Business, Хейз звернувся до преси з короткою заявою про відновлену довіру до правосуддя.
«Моя віра в систему кримінального правосуддя Британії часом була, ймовірно, знищена — і сьогодні її відновили судді Верховного суду».
Том Хейз, на сходах Верховного суду, 23 липня 2025
Невдовзі Хейз подав позов проти UBS на 400 мільйонів доларів. Важливо розуміти межу цього рішення: суд не постановив, що маніпуляції не було. Він постановив, що процеси були юридично хибними, а отже, засудження — небезпечними. Люди, яких десятиліття називали «кільцем», що прокручувало ставку, у підсумку виявилися єдиними ув’язненими учасниками схеми, чиї вироки найвища інстанція визнала недійсними.
Кінець LIBOR: SOFR, SONIA і що лишилося
Скандал зрештою вбив саму ставку. Регулятори вирішили, що бенчмарк, побудований на оцінках, а не на реальних угодах, полагодити неможливо. Більшість строків LIBOR перестали публікувати наприкінці 2021 року, доларові версії — 30 червня 2023-го, а «синтетичний» доларовий LIBOR для старих контрактів остаточно припинили 30 вересня 2024 року.
Сам перехід став однією з найбільших технічних операцій в історії фінансів: банки, фонди й корпорації мусили переписати мільйони чинних договорів, у яких LIBOR згадувався як орієнтир, і замінити його новими ставками або узгодженими формулами перерахунку. Регулятори кількох країн роками координували цей процес, аби уникнути хаосу в момент, коли базове число просто зникне. Гучні банківські історії останнього десятиліття — від краху Credit Suisse до розслідувань навколо найбільших установ Уолл-стріт — раз за разом показували, як дорого коштує сліпа довіра до цифр, які ніхто не перевіряє.
На заміну прийшли ставки, засновані на фактичних транзакціях: SOFR у США, SONIA у Британії, €STR у єврозоні. Вони спираються на реальні обсяги нічного кредитування, які майже неможливо зрушити телефонним проханням. Технічну ваду, що робила маніпуляцію можливою, усунули. Але провалля у відповідальності, яке скандал відкрив, залишилося незакритим — і саме воно, а не арифметика ставок, є справжнім спадком LIBOR.
Історія LIBOR завершується парадоксом, який складно назвати правосуддям. Бенчмарк, що визначав виплати на 300 трильйонів доларів, скасовано. Установи, які роками підправляли його заради прибутку й репутації, заплатили понад дев’ять мільярдів штрафів із грошей акціонерів і продовжили роботу. А єдиними людьми, що реально відсиділи за ґратами, стали трейдери, чиї вироки Верховний суд згодом визнав такими, що не можуть стояти, — тоді як керівники, під чиїм наглядом схема визрівала, зберегли і кар’єри, і статки. Ця асиметрія повторюється у надто багатьох фінансових скандалах, щоб вважати її випадковістю.
Позов Тома Хейза до UBS на 400 мільйонів доларів станом на середину 2026 року залишається нерозглянутим. Жоден банкір вищої ланки так і не отримав тюремного строку за маніпуляцію ставкою. А число, довкола якого будувалася світова фінансова система, більше не існує — його замінили механізмом, що спирається на угоди, які вже не можна замовити за пляшку шампанського.
Незалежні новини від News Group – Дякує Вам за підтримку та активність, ми цінуємо кожного, та хвилюємось за Вас, якщо ви бажаєте підтримати наш проєкт або додати пропозицію.
Для звʼязку переходьте за посиланнями:
Приєднуйтесь до соціальної мережі для інвесторів та підприємців VIR.GROUP — live-стрічка проектів, ескроу-угоди, VIR AI аналітика і Matrix-чат.
VIR.GROUP is available on Google Play VIR.GROUP is available on the App Store
Наша захищена Мережа Mastodon
