Credit Suisse 1856-2023: Suisse Secrets, Archegos, UBS-кінець

Це сталося ввечері в неділю. 19 березня 2023 року, 19:31 за бернським часом, фінансова міністерка Швейцарії Карін Келлер-Зуттер вийшла до журналістів у Бундесхаусі й сказала фразу, що пізніше з’явилася на обкладинках усіх ділових газет світу. «Це комерційне рішення, а не порятунок». Так зник банк, який існував 167 років.

Біля неї стояли голова Швейцарського національного банку Томас Йордан, президент FINMA Маркус Штауб і голова UBS Кольм Келлехер. За кадром, у залі переговорів неподалік, юристи UBS дотискали останні пункти контракту, який передавав їм Credit Suisse за CHF 3 млрд — у три рази менше від ринкової капіталізації за тиждень до того, і у п’ятдесят разів менше від пікової вартості 2007 року. Облігації Additional Tier 1 на CHF 16 млрд оголосили нулем. Швейцарська федерація гарантувала UBS CHF 9 млрд на покриття збитків, а Швейцарський нацбанк відкрив додаткову лінію ліквідності на CHF 100 млрд за рахунок федерального бюджету.

«Комерційне рішення» обійшлося швейцарському платнику податків приблизно у CHF 209 млрд гарантій і ліквідності. Найбільший фінансовий уряд на квадратний кілометр у світі тиждень тому ще обіцяв громадянам, що CS «відповідає вищим вимогам до системно важливих банків». Це теж було неправдою. Але правда — нерівномірна валюта в Цюріху.

Як банк, заснований Альфредом Ешером у 1856 році для будівництва швейцарських залізниць, перетворився на установу, що приймала гроші арабських диктаторів, кокаїнових картелів і нігерійських хабарників — і чому останнім князем цієї імперії став UBS, конкурент, що сам колись був на колінах перед державою? Це історія про 167 років влади і одну неділю, коли її забрали.

Альфред Ешер і залізниці: як народився швейцарський гігант (1856-1990)

5 липня 1856 року Альфред Ешер — найвпливовіший швейцарський політик XIX століття, голова кантональної ради Цюриха і Швейцарської національної ради — оголосив про створення Schweizerische Kreditanstalt (SKA, французькою — Crédit Suisse). Капітал першої емісії становив CHF 3 млн. Розписаний за три дні. За даними швейцарського історика Йозефа Юнга, автора фундаментальної біографії Ешера, заявки на участь надійшли на CHF 218 млн — у 73 рази більше, ніж було потрібно.

Гроші пішли не в кредит фермерам Цюрихського кантону. SKA фінансувала Нордосбан (Швейцарську Північно-Східну залізницю), яку очолював сам Ешер. Потім — Готардську залізницю. Потім — Swiss Re (1863) і Schweizerische Lebensversicherungs-Anstalt, відомий зараз як Swiss Life (1857). Класична швейцарська модель: один банк, одна сім’я еліт, одна мережа, що накриває все.

Глобалізація прийшла повільно. Перше представництво у Нью-Йорку відкрилося 1940 року, лондонська філія — 1944-го. Справжній прорив стався пізніше: у 1978 році SKA увійшла в капітал американського інвестбанку White Weld & Co., а у 1988-му, після кризи мостових позик First Boston, отримала контроль над цією легендарною Уолл-стрит фірмою. Credit Suisse First Boston (CSFB) став одним з найагресивніших гравців ринку M&A 1990-х. У 1993-му SKA придбала Schweizerische Volksbank, у 1997-му завершила реструктуризацію під брендом Credit Suisse Group, а у 1998-му поглинула страховика Winterthur — створивши «Allfinanz» модель, що мала об’єднати банкінг і страхування під одним дахом. Через вісім років, у червні 2006-го, Winterthur продали французькій AXA за CHF 12,3 млрд: експеримент провалився.

Назовні все виглядало як швейцарська банківська казка. Усередині — інша історія.

Кьясо, голокост і санкції: сім гріхів старого банку (1977-2009)

У квітні 1977 року керівництво SKA визнало те, що в локальних медіа Тічино підозрювали роками. Ернст Курмаєр, керівник філії у містечку Кьясо на італійсько-швейцарському кордоні, через ліхтенштейнську підставну компанію Texon Finanzanstalt пропустив на спекуляції приблизно CHF 2,2 млрд італійських «втеч капіталу». Втрати SKA — близько CHF 1,4 млрд, що тоді становило сорок п’ять відсотків власного капіталу банку. Троє керівників отримали реальні строки. Швейцарська банківська комісія (попередник FINMA) вперше офіційно публічно поставила під сумнів якість внутрішнього контролю одного з найбільших банків країни. Це назвали «справою Кьясо», або просто «Texon». Це був перший лагідний попереджувальний дзвінок.

Другий пролунав у 1998 році. Тоді, після восьми років публічного тиску з боку єврейських організацій, Credit Suisse і UBS спільно погодилися виплатити USD 1,25 млрд жертвам Голокосту й їхнім спадкоємцям — за «сплячі» рахунки, які десятиліттями не повертали родинам убитих у концтаборах. Угода затверджена Окружним судом Східного округу Нью-Йорка у справі In re Holocaust Victim Assets Litigation. Комісія Волкера, яка проводила незалежний аудит, у фінальному звіті грудня 1999 року прямо заявила: швейцарські банки приховували інформацію, навмисно знищували документи й перешкоджали поверненню активів.

1999-го рік — нова неприємність. Японська FSA відкликає ліцензію філії CSFB у Токіо за обструкцію інспекції. У січні 2002-го CSFB сплачує USD 100 млн SEC і NASD за маніпуляції з розміщенням IPO у часи дот-ком буму. Французький банкір Френк Куаттроне, який очолював технологічну практику CSFB, був засуджений у 2004-му (вирок пізніше скасували).

Найболючіший удар прийшов 16 грудня 2009 року. DOJ і прокуратура Манхеттена оголосили: Credit Suisse сплачує USD 536 млн у межах відкладеної кримінальної угоди за систематичні порушення санкцій США щодо Ірану, Судану, Куби, Лівії й М’янми у період 1995-2007. Швейцарські банкіри «зачищали» інформацію у міжбанківських платіжних повідомленнях, щоб приховати ідентичність клієнтів — банків і компаній підсанкційних країн, що проводили долари через нью-йоркську клірингову систему. Тодішній прокурор Манхеттена Роберт Моргентау назвав цю практику «прямим співучасництвом у фінансуванні зовнішньополітичних супротивників США».

Жоден з цих скандалів не змусив Цюріх змінити модель. Тому, коли наступного року на світ почали виходити імена американських клієнтів CS, у банку відреагували класично — почали вимагати від співробітників «не залишати слідів» у внутрішній переписці. Це стало доказом у наступній справі.

19 травня 2014: $2,6 млрд, перший банк за десятиліття, що визнав провину

19 травня 2014 року, об 11:30 ранку у Східному окружному суді штату Вірджинія, юристи Credit Suisse заявили один-єдиний пункт у плі-агрімент: «винні». Стаття 26 U.S.C. § 7206(2) — змова з метою сприяння громадянам США у поданні неправдивих податкових декларацій. Тодішній CEO Брейді Дуґан особисто підписав документ. Це була перша заява про провину від глобального банку такого масштабу у Сполучених Штатах за десятиліття — точна цифра DOJ змінювалася від «20 років» до «майже 30», залежно від мовця.

Сума виявилася рекордною: USD 2,6 млрд. Розклад: USD 1,8 млрд — DOJ, USD 715 млн — Нью-Йоркському DFS, USD 100 млн — Федеральній резервній системі, плюс USD 196 млн, що CS виплатила SEC ще у лютому того ж року. Кількість прихованих американських рахунків — приблизно 22 000. Сума активів на піку — приблизно USD 10-12 млрд, за статтю фактів, поданою з пропозицією про визнання провини.

«Ця справа показує, що жоден фінансовий заклад, незалежно від його розміру чи глобального охоплення, не стоїть вище за закон. Credit Suisse змовлявся, щоб допомогти громадянам США приховати активи на офшорних рахунках для ухилення від сплати податків. Коли банк вчиняє такий безсоромний проступок, він має очікувати, що Міністерство юстиції переслідуватиме його кримінально у повному обсязі».

Ерік Голдер, Генеральний прокурор США, прес-конференція 19 травня 2014 року

Тут була тонка деталь, на яку звернули увагу лише фахівці. Пліни (Plea), що зазвичай тягне за собою анулювання банківської ліцензії у Нью-Йорку, у випадку CS не призвело до жодних реальних обмежень. Голдер пояснив, що це було «комерційне рішення» — якщо CS втратить ліцензію, постраждають американські вкладники. Цей термін повториться, як побачимо, через дев’ять років з вуст Карін Келлер-Зуттер. У ДНК швейцарського банкінгу занадто багато слова «комерційний» і занадто мало слова «покарання».

І ще одна деталь. У березні 2023 року, через дев’ять років після плі, голова сенатської комісії з фінансів Рон Уайден опублікував доповідь під заголовком «Credit Suisse’s Role in U.S. Tax Evasion Schemes». Висновок: банк систематично порушував угоду 2014 року. Лише в одній окремій справі — однієї багатої американської родини — CS приховав від IRS понад USD 700 млн. Уайден заявив: «У центрі цього розслідування — жадібні швейцарські банкіри і регулятори, що дрімають, і результат, схоже, — масштабна, що триває, змова з метою допомогти ультра-багатим громадянам США ухилятися від податків і обманювати своїх співгромадян». Через тиждень після цієї доповіді у Цюриху проходили екстрені переговори про порятунок CS. Збіг? Тільки на перший погляд.

Тунцеві бонди Мозамбіку: як Пірс, Сінг і Субева вкрали $50 млн

У 2013 році в офісі CS у Лондоні на Кенері-Уорф з’явився Жан Бустані — продавець компанії Privinvest, що належала ліванському мільярдеру Іскандару Сафі. Бустані прийшов з пропозицією, яка згодом увійде в підручники банківської злочинності.

Уряд Мозамбіку, у тому числі за участі тодішнього міністра фінансів Мануеля Чанга і президента Філіпе Ньюсі, мав отримати CS-облігації на USD 2 млрд. На папері — це фінансування «рибальського флоту для лову тунця» (звідси кодова назва «tuna bonds»), а також систем берегового спостереження і будівництва кораблебудівного заводу. На практиці — приблизно USD 200 млн зникли у вигляді хабарів чиновникам Мозамбіку. Ще USD 50 млн Бустані виплатив трьом банкірам CS особисто.

Цих банкірів звали Ендрю Пірс (тодішній керівник Global Financing Group у CS), Сурджан Сінг і Детеліна Субева. У січні 2019 року DOJ оприлюднив звинувачення, що зберігалися під печаткою. Усі троє визнали провину у відмиванні грошей і шахрайстві. Пірс, як з’ясувалося з документів справи, особисто отримав USD 45 млн. Усі троє погодилися давати свідчення проти інших.

19 жовтня 2021 року CS уклав глобальну угоду: DOJ — USD 175 млн, SEC — USD 99 млн, UK FCA — GBP 147 млн (приблизно USD 200 млн, що стало найбільшим компонентом). Плюс — банк зобов’язали списати USD 200 млн мозамбіцького боргу. FINMA одночасно опублікувала звіт про серйозні «організаційні дефіцити». Сама Мозамбік у жовтні 2023 року врегулювала окремий цивільний позов у Високому суді Англії проти CS.

Колишній міністр фінансів Чанг був арештований у Південно-Африканській Республіці, екстрадований до США у 2023 році й засуджений присяжними Східного округу Нью-Йорка у серпні 2024 року — за звинуваченнями у відмиванні грошей і шахрайстві. Президент Ньюсі, який під час оборудки був міністром оборони, був згаданий у судових документах як отримувач хабарів, але йому ніхто й ніколи звинувачень не висував. Що тут можна додати? Мозамбік досі повертає цей борг, а 2 100 тонн боргового тягаря лягли на найбіднішу країну Південної Африки.

«Тіджанегейт»: шпигуни проти Ікбала Хана (вересень 2019)

17 вересня 2019 року, на вулиці у центрі Цюриха, банкір Ікбал Хан помітив, що за його сім’єю стежить чоловік. Хан був не звичайним перехожим. До липня того ж року він керував підрозділом міжнародного wealth management у CS. У жовтні мав почати роботу у UBS — прямого конкурента CS. Між цими двома датами хтось у CS вирішив, що Хан, перш ніж піти, забере з собою клієнтську базу.

Хан запитав у переслідувача, у чому справа. Той втік. Хан викликав поліцію. Поліція встановила: за ним стежили детективи цюрихської фірми Investigo, найняті через посередника. Замовником був COO Credit Suisse П’єр-Олів’є Буе. 1 жовтня 2019 року Буе подав у відставку. Шеф служби безпеки Ремо Боккалі також пішов. Посередник, що організовував стеження, наклав на себе руки. Перше внутрішнє розслідування, виконане юридичною фірмою Homburger, заявило: Буе діяв одноосібно, ніхто з верху не знав.

Тоді у справу втрутилася FINMA. 19 жовтня 2021 року швейцарський банківський регулятор оприлюднив підсумки власного розслідування. Виявилося, що між 2016 і 2019 роками CS організовував стеження за топ-менеджерами щонайменше сім разів. Не один — сім. Регулятор зафіксував «серйозні організаційні недоліки» і призначив до банку постійного незалежного аудитора.

Тіджан Тіам, що очолював CS з 2015 року і вважався однією з найкращих менеджерських історій в європейському банкінгу, був змушений піти 7 лютого 2020 року. Так зник банкір. Залишилися шпигуни.

Greensill і Archegos: два колапси за один місяць (березень 2021)

1 березня 2021 року, понеділок, CS оголосив про заморожування чотирьох інвестиційних фондів supply chain finance, які банк продавав клієнтам спільно з фінтех-компанією Greensill Capital. У фондах було USD 10 млрд клієнтських грошей. 8 березня Greensill Capital, заснований австралійцем Лексом Грінсіллом, подав у Великій Британії заяву про адміністрацію (UK equivalent банкрутства). Німецький Greensill Bank, відділення у Бремені, був закритий BaFin ще 3 березня — після того, як прокурори знайшли «несумлінне ведення обліку».

Greensill — це окрема історія, що увійшла в історію британської політики. Колишній прем’єр Девід Камерон лобіював у Казначействі та особисто у тодішньому канцлера Рiшi Сунака, щоб Greensill отримав доступ до COVID Corporate Financing Facility. Камерон отримував за це акції Greensill і платню консультанта. 11 травня 2021 року Лекс Грінсілл сидів перед комітетом Казначейства Парламенту і визнав: «Я несу повну відповідальність за крах Greensill Capital». Через тиждень те ж саме говорив Камерон, тільки з менш чесною інтонацією.

Поки CS заморожував фонди Greensill, у Нью-Йорку готувалася ще одна катастрофа. Біл Хван, корейсько-американський трейдер з історією звинувачень у insider trading, керував сімейним офісом Archegos Capital Management. Через сванові свопи Хван контролював позиції на USD 100 млрд у акціях ViacomCBS, Discovery, Baidu, Tencent Music, GSX Techedu, Vipshop і Farfetch. Банки — і CS зокрема — давали Хвану плече 5:1 без нормального margin requirement. 22 березня 2021 року ViacomCBS оголосив додаткове розміщення акцій. Ціна впала. Запрацювали margin calls.

У п’ятницю, 26 березня, Goldman Sachs і Morgan Stanley почали вранці першими ліквідувати позиції Archegos. CS і Nomura — повільні. До вечора ринок зрозумів, що відбувається, і ціни обвалилися. CS залишився з невирішеним експозиціями. Підсумкова втрата у Q1 2021 — CHF 4,4 млрд, фінальна сукупна — приблизно USD 5,5 млрд (CHF ~5,1 млрд). Це була найбільша одинична торговельна втрата в історії банку.

Незалежне розслідування, замовлене радою директорів і виконане юридичною фірмою Paul, Weiss, Rifkind, Wharton & Garrison, було опубліковане 29 липня 2021 року.

«Дефолт Archegos… був результатом фундаментального провалу управління і контролів у Інвестиційному банку CS, і конкретно — у бізнесі Prime Services. Старший ризик-менеджмент і керівники Prime Services не здійснювали ефективного нагляду за позицією Archegos, попри неодноразові попередження».

Звіт спеціального комітету ради директорів Credit Suisse Group AG (Paul Weiss), стор. 1, 29 липня 2021

Біл Хван був заарештований у квітні 2022 року, засуджений присяжними Південного округу Нью-Йорка 10 липня 2024-го за 10 з 11 пунктів звинувачень: wire fraud, securities fraud, рекетна змова, маніпуляції на ринку. Суддя Алвін Геллерстайн призначив йому 18 років у листопаді 2024 року. Greensill і Archegos разом коштували CS приблизно CHF 13-15 млрд капіталу за один березень.

Болгарські кокаїнові гроші: перший в історії кримінальний вирок швейцарського банку

27 червня 2022 року Федеральний кримінальний суд Швейцарії у Беллінцоні (Bundesstrafgericht/Tribunal pénal fédéral) виніс історичне рішення. Credit Suisse визнано винним у тому, що банк не запобіг відмиванню коштів болгарського наркокартелю, пов’язаного з колишнім борцем-важковаговиком Евеліном Баневим, відомим у злочинному світі як «Брендо».

Сума, що пройшла через рахунки CS у Цюриху у 2004-2008 роках, — приблизно CHF 146 млн. Гроші надходили від продажу кокаїну у Західній Європі, поверталися через Балкани, відмивалися у нерухомість і автодилерів. Колишній рілейшеншип-менеджер CS, який обслуговував Банева особисто, був засуджений до умовного позбавлення волі. Сам банк отримав штраф CHF 2 млн і конфіскацію CHF 19 млн.

Маленькі цифри. Велике значення. Це був перший в історії Швейцарії кримінальний вирок проти великого банку на підставі статті 102 Кримінального кодексу про корпоративну кримінальну відповідальність. Швейцарська банківська система побудована на ідеї, що банкіри не сидять у в’язницях, а банки не отримують кримінальних вироків. CS зруйнував обидва правила в одну середу.

Банк подав апеляцію. Юристи CS аргументували, що рілейшеншип-менеджер діяв «поза системою». Класичний прийом. Він уже не працював, але «системи» досі стояли — поки не стало й банку.

Suisse Secrets: 18 000 рахунків, король Йорданії і алжирський мільярдер

20 лютого 2022 року, через тиждень після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, мюнхенська Süddeutsche Zeitung разом з консорціумом OCCRP і 48 медіа-партнерами (NYT, Guardian, Le Monde, Tamedia, Le Temps та інші) опублікували те, що отримало кодову назву «Suisse Secrets». Дані: понад 18 000 рахунків Credit Suisse, що належали 30 000+ клієнтам, з активами понад CHF 100 млрд. Період — від 1940-х до 2010-х.

Список власників — як перелік ілюстрацій до підручника з організованої злочинності XX століття:

• Король Йорданії Абдалла II — рахунки, що, за повідомленнями, сягали орієнтовно CHF 230 млн. Монарх, що позиціонує себе як проєвропейського реформатора.
• Омар Сулейман — багаторічний шеф єгипетської розвідки за Хосні Мубарака, людина, причетна до програми «extraordinary rendition» ЦРУ. Помер у 2012-му, рахунки залишилися документально зафіксованими.
• Едуард Зайдель — колишній менеджер Siemens у Нігерії, засуджений у межах хабарного скандалу Siemens.
• Іссад Ребраб — алжирський мільярдер, засновник конгломерату Cevital, що потрапляв під слідство в Алжирі за податкові оборудки.
• Сини колишніх керівників пакистанського ISI.
• Представники адміністрації Чавеса і Мадуро з венесуельської PDVSA — компанії, що стала символом найбільшого розкрадання нафтових прибутків в історії.
• Фігуранти лондонського скандалу про нерухомість Ватикану.

Анонімний інформатор, що передав дані до Süddeutsche Zeitung, опублікував заяву разом з оприлюдненням даних. Текст того маніфесту почали друкувати на банерах протестних активістів від Берна до Берліна.

«Я вважаю, що швейцарські закони про банківську таємницю аморальні. Привід захисту фінансової приватності — лише фіговий листок, що прикриває ганебну роль швейцарських банків як співучасників ухилянтів від податків… Ця ситуація дозволяє корупцію і позбавляє країни, що розвиваються, життєво важливих податкових надходжень».

Анонімний інформатор, заява, опублікована у Süddeutsche Zeitung, 20 лютого 2022

Окрема деталь, яку діаспора має зрозуміти. Швейцарські журналісти, попри членство Tamedia у консорціумі, фактично відмовилися публікувати матеріали Suisse Secrets у швейцарських медіа. Причина — стаття 47 BankG (Bankengesetz), яка криміналізує не лише розкриття банківської таємниці співробітниками банків, але й використання журналістами «вкрадених» банківських даних. Покарання — до 5 років в’язниці. Так працює свобода преси у Цюриху. Дивіться нашу хроніку цензури ЗМІ в Україні — методи різні, наслідки схожі.

Слідство FINMA за матеріалами Suisse Secrets було відкрите. До часу зникнення банку — не завершене.

Жовтень 2022: твіт австралійського журналіста, що вбив банк

30 вересня 2022 року CEO Credit Suisse Ульріх Кьорнер відправив співробітникам внутрішній меморандум. Тон — підбадьорливий: «У нас сильна капітальна база і ліквідність». Меморандум витік у пресу. Наступного дня, 1 жовтня, австралійський фінансовий журналіст Девід Тейлор опублікував у Twitter повідомлення, що «великий міжнародний інвестиційний банк на межі». Імені він не назвав. Соціальні мережі моментально перевели стрілки на CS.

Спреди по CDS — кредитно-дефолтних свопах CS — вибухнули. Клієнти Wealth Management почали виводити гроші. До кінця Q4 2022 з CS пішло CHF 110,5 млрд чистих відтоків, з яких CHF 92,7 млрд — з підрозділу управління капіталом. Це не «легка корекція». Це класичний банківський ран — старший за саму банківську систему, тільки тепер прискорений Telegram-каналами.

27 жовтня 2022 року CS оголосив стратегічну реструктуризацію: капітальне залучення CHF 4 млрд, виокремлення інвестиційного банку під реанімованою назвою CS First Boston (так і не доведене до кінця). Понад CHF 1,5 млрд у новій емісії взяв на себе Saudi National Bank, отримавши 9,9% акцій. Qatar Investment Authority збільшив свою частку до близько 7%. Третій великий акціонер, фонд Олаянов з Саудівської Аравії, також брав участь.

За підсумками всього 2022 року Credit Suisse зафіксував чистий збиток CHF 7,293 млрд — найбільший з 2008 року. Активи під управлінням впали з пікових CHF 1,6 трлн до CHF 1,29 трлн. Кадровий чисельник — 52 000 співробітників. На банк, у якого тіло вже вмирало, дивилися дві групи: ринок, що ставив проти, і команда менеджерів, що публічно стверджувала, що проблем нема. Уперше з 1856 року правда була не на боці швейцарських банкірів.

15-19 березня 2023: чорний уїк-енд

15 березня 2023 року голова Saudi National Bank Аммар Аль-Худаірі дав інтерв’ю Bloomberg TV. Журналіст запитав: чи готовий SNB долити капіталу до CS, якщо буде потреба?

«Відповідь — абсолютно ні. З багатьох причин, окрім найпростішої — регуляторної і статутної».

Аммар Аль-Худаірі, голова Saudi National Bank, Bloomberg TV, 15 березня 2023

Він мав на увазі, що SNB не може перевищити 10% частку в іноземному банку без додаткових дозволів. Ринок почув інше: «навіть саудівці нас залишили». Акції CS за день впали на 24%. Котирування одного акції впали нижче за CHF 1,76 — історичний мінімум. CDS-спреди досягли 1 000 базисних пунктів, що означало 50% імплементовану ймовірність дефолту протягом року.

Увечері 15 березня SNB (Swiss National Bank, не плутати з Saudi) і FINMA випустили спільну заяву, що банк «відповідає вищим вимогам до капіталу та ліквідності для системно важливих банків». Це була бюрократична правда. Реально CS мав проблеми не з регуляторним капіталом — мав проблему з довірою, а на довіру нормативів не пишуть. 16 березня SNB відкрив для CS екстрену лінію ліквідності до CHF 50 млрд. Не допомогло. Виплати клієнтам тривали.

17 березня (п’ятниця ввечері) у Берні почалися закриті переговори. Учасники: Карін Келлер-Зуттер, Томас Йордан, президент FINMA, голова UBS Кольм Келлехер, представники CS, юристи Sullivan & Cromwell і Bär & Karrer. Перша пропозиція UBS — викуп CS за CHF 1 млрд. Швейцарська федерація відмовила: «Замало, акціонери і так почуваються обкраденими». Підвищили до CHF 2 млрд. Потім до CHF 3 млрд. CS-у дали зрозуміти, що іншого варіанта не буде — або ж буде державна націоналізація з повним знищенням акцій.

19 березня 2023 року, неділя ввечері. UBS оголосив викуп CS за CHF 3 млрд в акціях. Курс обміну: 1 акція UBS за 22,48 акції CS. Решта пакета порятунку:

• CHF 9 млрд — федеральна гарантія UBS на покриття збитків, що виникнуть з активів CS (друга лінія, після перших CHF 5 млрд, які UBS закриває сам).
• CHF 100 млрд — додаткова ліквідність від SNB під федеральну гарантію за дефолтом (Public Liquidity Backstop), що тоді з’явилася у швейцарському праві як надзвичайний інструмент.
• CHF 100 млрд — звичайний ELA+ від SNB.
• CHF 16 млрд Additional Tier 1 (AT1) облігацій CS — повністю списано до нуля рішенням FINMA.

Останній пункт викликав найбільший скандал. AT1-облігації, відомі також як «contingent convertibles» або «CoCos», — це гібридний борг, що теоретично перетворюється на капітал або списується у разі кризи банку. Але звичайна банкрутна ієрархія наказує, що облігаціонери стоять вище за акціонерів. У випадку CS усе зробили навпаки: акціонери отримали CHF 3 млрд, а CHF 16 млрд AT1-облігаціонерів — нуль. Юридично FINMA посилалася на ст. 5(7) проспектів AT1, що передбачали повну списку у «події життєздатності» (viability event). Глобальні власники CoCos — Pacific Investment Management, Allianz, BlackRock — подали позови у Швейцарський федеральний адміністративний суд у Санкт-Галлені. Кількість позивачів — понад тисяча. Сума вимог — понад USD 9 млрд. Справи тривають.

«Це комерційне рішення, а не порятунок. Неконтрольований колапс Credit Suisse мав би непередбачувані наслідки для країни і міжнародної фінансової системи».

Карін Келлер-Зуттер, міністерка фінансів Швейцарії, прес-конференція 19 березня 2023 року

Тут варто зупинитися. Коли в Україні Зеленський підписує черговий указ про націоналізацію, його опоненти кричать «свавілля». Коли у Швейцарії за одну неділю списується CHF 16 млрд боргу всупереч контрактній ієрархії — це називається «комерційним рішенням». Подвійні стандарти не нові. Нове те, що швейцарці більше не вдають, ніби це не так.

Російські гроші: те, про що Цюрих не любить говорити

У березні 2022 року, представляючи результати за 2021 рік, CS вперше публічно розкрив свою російську експозицію. Цифра шокувала навіть швейцарських банкірів: CHF 33 млрд активів російських клієнтів — більше, ніж декларував UBS, Julius Bär і Pictet разом узяті у тогорічних звітах. Через кілька тижнів CS оголосив, що «закриває російську діяльність» — слова, що в практиці швейцарського банкінгу означають довгий процес перерозподілу активів між фондами, BVI-структурами і кіпрськими холдингами.

OCCRP у 2023 році розслідував, як CS обслуговував яхти, нерухомість і фонди мільярдерів з санкційного списку — навіть після 24 лютого 2022 року. Один зі прикладів — Сулейман Керімов, що потрапив під санкції ЄС, але мав декілька трастів у структурі, де CS виступав «адміністратором». Швейцарська прокуратура відкривала і закривала розслідування, FINMA робила публічні заяви про «нульову терпимість» — і нічим конкретним вони не закінчувалися.

Для української діаспори це не абстрактне питання. Гроші, що десятиліттями накопичувалися Кремлем і його олігархами у Цюриху, — це частина економічної інфраструктури, що зробила можливою війну в Україні. Без швейцарських сейфів — і трохи з лондонських, нікосійських, дубайських — Путіну довелося б зберігати гроші у мордовських лісах. Він не зберігав. Він зберігав у CS. І швейцарські банкіри двадцять років брали ці гроші без зайвих питань.

Це частина ширшої історії. Дивіться також наш матеріал про офшори Зеленського, Путіна і 330 лідерів з Pandora Papers, де ми показували, як ці механізми працюють для всіх еліт без винятку — й у Москві, й у Києві.

Після злиття: UBS-«занадто великий, щоб впасти» і ще одна сенатська доповідь

5 квітня 2023 року, через два тижні після оголошення угоди, рада UBS викликала на роль CEO Серджо Ермотті — менеджера, який раніше очолював банк у 2011-2020 роках і у швейцарській пресі мав репутацію людини, що «знає, як демонтовувати інвестиційні банки без скандалів».

12 червня 2023 року угода була юридично завершена. Credit Suisse Group AG став частиною UBS Group AG. 31 травня 2024 року Credit Suisse AG як юридична особа був об’єднаний з UBS AG. 1 березня 2025 року швейцарська «домашня» юридична особа Credit Suisse (Schweiz) AG злилася з UBS Switzerland AG. На зданих анкетах від співробітників CS відмічали галочками поле «звільнено через структурні зміни» — за оцінками SonntagsZeitung, у Швейцарії скоротили близько 9 000-12 000 робочих місць, у глобальному масштабі — приблизно 30 000.

Поряд з цим відбулася ще одна історія, про яку у швейцарських колах люблять мовчати. Об’єднаний UBS-CS став другим за розміром приватним банком світу після JPMorgan Chase. Активи під управлінням — понад USD 5,7 трлн. Це означає одне: швейцарська «too big to fail» проблема не вирішилася — вона переросла у «one too big to fail». Тепер у Швейцарії один-єдиний глобальний банк, чий розмір — приблизно 200% швейцарського ВВП. Будь-яка криза UBS у майбутньому — це автоматична національна криза. Профільне розслідування ми вели у попередніх дослідженнях про Big Three: BlackRock-Vanguard-State Street і $30 трлн влади, де показали, як невелика кількість інституцій тримає глобальну економіку у трохи дрожжавій рівновазі.

Реакція швейцарського парламенту була чисто швейцарською. Спеціальна слідча комісія (PUK) почала роботу. Звіт оприлюднили 20 грудня 2024 року. Висновок: усі діяли правильно, ніхто персонально не винний. Це звичайний швейцарський жанр — спеціальна комісія, що знаходить системні проблеми і нікого конкретно. Жоден член ради CS не отримав професійної заборони. Жоден чиновник FINMA не звільнений. Жоден політик відповідальності не несе. UBS отримав конкурента у вигляді нікого і зберіг роботу.

Скільки коштувала «комерційна угода»: рахунок для платника податків

Карін Келлер-Зуттер 19 березня 2023 року повторила фразу про «комерційне рішення» тричі. Ось арифметика «комерційності»:

• CHF 9 млрд — пряма федеральна гарантія UBS на збитки з активів CS.
• CHF 100 млрд — гарантія за дефолтом у Public Liquidity Backstop.
• CHF 100 млрд — додатковий ELA+ від SNB.
• CHF 16 млрд — вартість списаних AT1-облігацій (тут платять не швейцарці безпосередньо, але рейтинг швейцарської юрисдикції впав).
• CHF 3 млрд — вартість викупу акцій CS, що теоретично UBS платить сам, але ці акції тепер на балансі UBS зі складними бухгалтерськими наслідками.
• Сумарно нараховано Sigma-ризику для швейцарської держави — CHF ~209 млрд.

Швейцарський ВВП у 2022 році — близько CHF 770 млрд. Тобто гарантійний пакет порятунку Credit Suisse становить приблизно 27% ВВП. Для порівняння: американський TARP 2008 року становив 5% від ВВП США. Швейцарці нібито «врятували приватний банк без витрачання державних грошей». Платник податків мав би сміятися, якби це не було сумно.

На щастя для бюджету, втрати станом на 2024 рік виявилися нижчими за побоювання: UBS не звернувся до жодної з гарантій, а ELA-лінії вже значною мірою повернуті. Але це не результат «комерційного рішення». Це результат того, що клієнти UBS не панікують. Поки що.

Що це означає для української діаспори: уроки, які не вивчили

Якщо ви читач, що живе у Дортмунді чи Гданську, і ваша пенсійна страховка є у європейському private banking — ймовірно, ваші гроші частково реінвестуються у структуру UBS-CS. Якщо ви відкривали рахунок у Цюриху п’ять років тому, ваші активи зараз обслуговує UBS. Якщо ви українець, чиї родичі залишилися без житла через російські ракети — пам’ятайте: однією з причин, чому Кремль міг 25 років накопичувати капітал для війни, була швейцарська банківська таємниця, яку CS захищав до самого свого кінця.

Кілька конкретних висновків з цієї історії, що варто запам’ятати:

Перше: «занадто великий, щоб впасти» — це міф для політиків. Реальність — «занадто великий, щоб збанкротувати чисто». CS впав за один уїк-енд, і політики ухвалили рішення, що порушує контрактне право, тому що не мали часу на нормальну процедуру. Розгляньте це, коли вам наступного разу скажуть, що ваш банк «надійний».

Друге: банківська таємниця — це не захист пересічних громадян. Це індустріальна послуга для тих, хто хоче ховати кримінальні гроші. Швейцарські закони про банківську таємницю криміналізують журналістів, що публікують витоки, але не банкірів, що приймають кошти диктаторів. Ту саму архітектуру тепер будують в інших країнах — від ОАЕ до Сінгапуру. Аналізи цифрового нагляду ми вели у нашій повній карті цифрового нагляду і у дослідженні про архітектуру цифрового нагляду ЄС.

Третє: AT1 і CoCo-облігації — інструменти, які регулятори свідомо створили, знаючи, що їх можна обнулити. Якщо ваш фінансовий радник пропонує «дуже привабливу високу прибутковість» від певних облігацій — спочатку спитайте, чи це AT1.

Четверте: історія повторюватиметься. Deutsche Bank, BNP Paribas, Citi, Wells Fargo — у кожного з них вистачає скелетів. Ми вже розбирали Deutsche Bank і його зв’язки з Трампом і Кремлем, HSBC і опіум, картелі Сіналоа і $4,8 млрд FinCEN, Goldman Sachs з Грецією і 1MDB, JPMorgan і Даймона у тіні Епштейна і Мадоффа. Кожний з цих банків — це CS, тільки ще не той, що впав.

Залишок: коли наступний?

За одне століття з лишком (1856-2023) Credit Suisse заробив для своїх акціонерів десятки мільярдів франків і втратив десятки мільярдів на штрафах і збитках. Один Альфред Ешер на старті, один Кольм Келлехер на фініші. Один Чанг, один Ньюсі, один Хан, один Грінсілл, один Хван, один Банев, один Сулейман, один король Йорданії, один Камерон — усі в одній книзі. Усі без винятку — поза в’язницею, окрім Хвана. І один невідомий інформатор, що написав з-під псевдоніма манифест проти швейцарської банківської таємниці. Йому вдалося зруйнувати банк швидше, ніж усім регуляторам разом.

Останнє питання просте. Який банк буде наступним — і чи знатимемо ми це до того, як CDS-спреди скажуть «50%»? Лекс Грінсілл, як ми пам’ятаємо, у травні 2021 року сказав: «Я несу повну відповідальність». Так само сказали Брейді Дуґан, Тіджан Тіам, Томас Готтштайн, Ульріх Кьорнер, Урс Ронер, Антоніо Орта-Озоріо і Аксель Леманн. Жоден з них не сидить. Усі живуть у комфортних будинках з краєвидом на Цюрихське озеро. У когось є вілли в Анталії. Жоден не повертав бонусів. Жоден не відмовлявся від наступної роботи у банку — Дуґан зараз веде Exos Financial у Нью-Йорку, Тіам — президент Кот-д’Івуару, що оголосив про вибори у 2025-му.

Швейцарська банківська система живе. UBS росте. CS немає. Платник податків мовчить — поки що. А мовчання, як писали ще Альфред Ешер і його сучасники, у банкінгу — найкорисніший актив. Поки він є — все можливо. Як тільки зникає — за один уїк-енд можна закрити 167 років історії.

Який банк зникне у наступну неділю? І хто заздалегідь покаже на нього пальцем — журналіст з Twitter, що знає те, чого не знають регулятори?

• Share on Bluesky
• Share on Facebook
• Share on LinkedIn
• Email this Page
• Print this Page
• Share on Reddit
• Share on Tumblr
• Share on WhatsApp
• Share on Viber
• Share on Threads
• Share on Telegram
• Share on X

Незалежні новини від News Group – Дякує Вам за підтримку та активність, ми цінуємо кожного, та хвилюємось за Вас, якщо ви бажаєте підтримати наш проєкт або додати пропозицію.

Для звʼязку переходьте за посиланнями:

• Mastodon
• Bluesky
• LinkedIn
• X

Приєднуйтесь до соціальної мережі для інвесторів та підприємців VIR.GROUP — live-стрічка проектів, ескроу-угоди, VIR AI аналітика і Matrix-чат.

VIR.GROUP is available on Google Play VIR.GROUP is available on the App Store

Наша захищена Мережа Mastodon