
10 листопада 2025 року у Високому суді Лондона суддя Роберт Тровер поставив крапку в справі, яку в Києві боялися довести до кінця дев’ять років. Двоє чоловіків, які колись володіли найбільшим банком України, зобов’язані повернути державі близько 3 мільярдів доларів — компенсацію і судові витрати за схему, що знищила ПриватБанк і залишила в його балансі діру завширшки 5,5 мільярда. Це найбільше банківське шахрайство в історії країни. І людина в його центрі колись володіла телеканалом, який зробив президента.
Ігор Коломойський слухав вирок із камери київського СІЗО, де сидить із вересня 2023 року. Його партнер Геннадій Боголюбов слухати не прийшов — у червні 2024-го він утік до Відня. Обидва все заперечують. Обидва програли.
Ця історія — не про одного жадібного олігарха. Це про те, як приватний банк перетворили на насос, як гроші українських вкладників осіли в офісних вежах Клівленда, як 41 мільйон доларів з того самого банку прокрутили через ланцюг компаній на рахунки студії, що знімала комедійний серіал про чесного вчителя, який випадково став президентом. А потім життя скопіювало сценарій — майже дослівно.
- Пилосос: як працював банк-привид
- Кіпрська пастка
- Грудень 2016-го: держава платить за чуже свято
- Архіпелаг «Оптіма»: український насос над американським Ржавим поясом
- 41 мільйон і серіал, що збувся
- Поворот: коли патрон стає тягарем
- Голодний тигр у клітці
- Аудитори, регулятор і всі, хто дивився повз
- Це не українська аномалія. Це глобальна норма
- Хто заплатив за все це
- Більше матеріалів
- Трамп помилував засновника Silk Road Ульбрiхта в перший тиждень
- Chat Control в ЄС: 314 MEP проти — і закон все одно ухвалено
- Хусити захопили Мокху і наближаються до Баб-ель-Мандебу
- Нетаньяху подає до суду на Haaretz за звіт про ОАЕ і 7 жовтня
- Сем Бенкман-Фрід програв апеляцію: вирок 25 років остаточний
- Cum-Ex: €55 млрд з платників податків ЄС і мовчання Шольца
Пилосос: як працював банк-привид
ПриватБанк був символом української нормальності. Найбільший роздрібний банк країни, понад 20 мільйонів клієнтів, кожна друга зарплатна картка, застосунок Приват24, яким користувалися бабусі в селах і програмісти в Києві. За лаштунками цей символ працював інакше — як механізм перекачування чужих грошей за кордон.
Коли Національний банк України замовив у міжнародної форензік-компанії Kroll аудит, висновок був безжальним. Слідчі задокументували «масштабне і скоординоване шахрайство». Формулювання Нацбанку виявилося ще точнішим: банк працював як «пилосос» на користь своїх колишніх власників.
Схема була проста в основі й заплутана в деталях. Близько 95 відсотків кредитного портфеля банку йшло структурам, пов’язаним із власниками. Гроші видавали фіктивним компаніям за фіктивними договорами. Коли термін кредиту наближався, видавали новий фіктивний кредит — щоб погасити старий. Класична каруселя. У лондонському рішенні суддя Тровер описав механіку без евфемізмів: сотні підроблених позик понад п’ятдесяти підставним фірмам, які власники таємно контролювали, а гроші йшли на корпоративні рахунки у Британії та на Британських Віргінських островах під фальшивим приводом «передоплати».
Кіпрська пастка
Головний трюк був у географії. У ПриватБанку працювала філія на Кіпрі. За правилами українського регулятора кіпрська філія вважалася такою самою, як відділення в Полтаві чи Харкові — «внутрішньою». А отже, переказ грошей туди формально не був виведенням за кордон і не потрапляв під валютний контроль.
Через цю дірку, за оцінками слідства, пройшло понад 2,3 мільярда доларів у валюті. Гроші заходили на Кіпр «всередині системи» — і звідти вже розліталися світом, де український регулятор їх не бачив. OCCRP у своєму розслідуванні назвав це прямо: кіпрську філію найбільшого банку країни перетворили на зброю, щоб вивести 5,5 мільярда за кордон.
«Форензік-аудит Kroll підтвердив, що ПриватБанк був об’єктом масштабного і скоординованого шахрайства протягом принаймні десяти років, що спричинило збиток у щонайменше 5,5 мільярда доларів.»
Заява Національного банку України за результатами аудиту Kroll, 2018
П’ять з половиною мільярдів. Щоб зрозуміти масштаб: це приблизно півтора відсотка всього ВВП України за 2014 рік. Не відсоток бюджету — відсоток економіки цілої країни, вкрадений через один банк.
Грудень 2016-го: держава платить за чуже свято
18 грудня 2016 року уряд Володимира Гройсмана оголосив про націоналізацію ПриватБанку. Формально — щоб урятувати вкладників і фінансову систему. Фактично — щоб узяти на державний баланс діру, яку хтось інший видовбав приватними руками.
Рахунок виставили не Коломойському. Рахунок виставили платникам податків. На рекапіталізацію банку держава спрямувала близько 5,4 мільярда доларів — гроші, яких в українському бюджету 2016 року, у розпал війни на Донбасі, фізично не було в надлишку. Їх довелося позичати, зокрема під програми Міжнародного валютного фонду, який зробив очищення ПриватБанку однією з умов подальшого кредитування.
Ось у чому суть цієї арифметики. Приватна особа виводить мільярди — держава закриває діру за рахунок громадян — громадяни ще й платять відсотки за позики, якими цю діру латали. Прибуток приватизували. Збитки націоналізували. Стара пісня, тільки з українськими прізвищами і українськими грішми.
Коломойський і Боголюбов подали позови проти націоналізації, стверджуючи, що держава відібрала в них банк незаконно. Ця лінія захисту жива й досі. Але паралельно за океаном уже почали рахувати, куди поділися гроші — і що на них купили.
Архіпелаг «Оптіма»: український насос над американським Ржавим поясом
Гроші вкладників ПриватБанку мали дивну властивість матеріалізуватися за тисячі кілометрів від Дніпра — у вигляді хмарочосів, металургійних заводів і бізнес-парків у самому серці американського Середнього Заходу.
Міністерство юстиції США подало серію позовів про конфіскацію, і в них викладена механіка другого рівня. Партнери Коломойського і Боголюбова — Мордехай Корф і Уріель Лабер, які працювали з офісів у Маямі, — створили павутину компаній, майже завжди під тією чи іншою варіацією назви «Optima». Через ці структури, за версією слідства, відмиті гроші перетворювали на реальні активи в реальних американських містах.
- 55 Public Square — офісна вежа в центрі Клівленда, штат Огайо.
- PNC Plaza — офісний хмарочос у Луїсвіллі, штат Кентуккі.
- Колишня штаб-квартира CompuCom — бізнес-парк у Далласі, штат Техас.
- Warren Steel Holdings — металургійний завод у місті Воррен, штат Огайо.
Через ці покупки українські олігархи тихо стали одними з найбільших власників нерухомості в центрі Клівленда — місто про це роками не здогадувалося. А завод у Воррені має окрему, найгіршу долю в цьому списку. Warren Steel остаточно закрився у 2016-му. Без роботи залишилися 162 людини. Американські металурги втратили зарплати через гроші, які вкрали в українських вкладників, — і мало хто з обох боків океану взагалі знав, що ці дві історії — одна.
А тепер деталь, від якої розслідування ICIJ у межах проєкту FinCEN Files стало міжнародним скандалом: значну частину цих переказів проводили через американські рахунки за сприяння Deutsche Bank. Той самий банк, який фігурує у десятках історій про відмивання коштів по всьому світу, знову виявився трубою, якою текли підозрілі мільйони. Німецькі комплаєнс-офіцери позначали транзакції як сумнівні — і транзакції все одно проходили.
Це не унікальний випадок. Це індустрія. Ті самі схеми — офшори, підставні фірми, поблажливі великі банки — ми бачили в історіях про кремлівські пральні через Danske Bank і в архівах FinCEN Files про HSBC. Українські гроші просто влилися в уже готову глобальну каналізацію. А про роль самого Deutsche Bank у цих ланцюгах ми писали окремо.
41 мільйон і серіал, що збувся
Тут історія робить поворот, який неможливо вигадати. Бо той самий ПриватБанк, який качав мільярди в офшори, паралельно фінансував телевізійну кар’єру людини, що за кілька років стане президентом України.
Коломойському належав телеканал «1+1» — один із найбільших в Україні. Саме на «1+1» з 2012 року виходили продукти студії «Квартал 95». Саме там у 2015 році вперше показали серіал «Слуга народу» — комедію про скромного вчителя історії Василя Голобородька, який через випадковий вірусний ролик стає президентом і бореться з корупцією та олігархами. Третій сезон вийшов навесні 2019-го — у розпал реальної президентської кампанії, де Володимир Зеленський, актор головної ролі, ішов проти Петра Порошенка.
Серіал про боротьбу з олігархами транслював канал олігарха. Це вже було б достатньо іронічно. Але є цифри.
За даними розслідувань, з 2012 по 2016 рік із ПриватБанку через ланцюг компаній-посередників на рахунки структур, пов’язаних із Зеленським і його партнерами по «Кварталу 95», надійшло близько 41 мільйона доларів. Тобто гроші того самого банку, який у ті ж роки перетворювали на пилосос, живили студію, чия головна зірка обіцяла країні покінчити з олігархами.
«Зеленський зображений борцем з олігархами у своєму серіалі, але в реальності він явно пов’язаний з українським олігархом Ігорем Коломойським, власником “1+1”, де шоу кандидата виходить із 2012 року.»
Аналіз Німецького товариства зовнішньої політики (DGAP), 2019
Зв’язки не обмежувалися ефіром. Головний юрист Коломойського Андрій Богдан з’являвся у передвиборчому штабі Зеленського, а після перемоги став першим главою Офісу президента. Журналісти нарахували щонайменше п’ять поїздок Зеленського до Тель-Авіва, де тоді жив Коломойський, лише за перші місяці 2019 року. Пізніше Pandora Papers показали офшорну мережу, у якій фігурували і Зеленський, і його оточення.
Ми пишемо це не для того, щоб поставити знак рівності між актором і банкіром. Ми пишемо це тому, що незалежне медіа не має права мовчати про те, звідки виріс політик, який керує країною під час війни. Читач заслуговує знати, хто оплачував студію, поки вона знімала серіал про чесність. Це і є різниця між журналістикою і піаром.
Поворот: коли патрон стає тягарем
Політика вдячності має короткий термін придатності. Особливо коли за спиною стоїть Вашингтон з чековою книжкою.
5 березня 2021 року Держдепартамент США оголосив санкції проти Коломойського. Держсекретар Ентоні Блінкен звинуватив його у «причетності до значної корупції». Формулювання стосувалося періоду, коли Коломойський був губернатором Дніпропетровської області у 2014–2015 роках.
«На своїй офіційній посаді губернатора Дніпропетровської області Коломойський був причетний до корупційних дій, які підривали верховенство права і віру українського суспільства в демократичні інституції.»
Ентоні Блінкен, держсекретар США, заява Держдепартаменту, 5 березня 2021
Заборона на в’їзд поширилася і на родину — дружину Ірину, доньку Анжеліку і сина. Для людини, яка звикла вирішувати питання, це був публічний ляпас від головного західного партнера України.
А що ж «борець з олігархами»? Тут історія стає незручною для офіційного Києва. У вересні 2021-го Зеленський провів через Раду закон «про олігархів» — так звану деолігархізацію. 279 депутатів проголосували «за». Закон мав створити реєстр олігархів і обмежити їхній вплив на політику. Проблема в тому, що саме визначення «олігарха» у законопроєкті, за оцінками аналітиків, було виписане так, щоб під нього не потрапив Коломойський. А в лютому 2021-го Зеленський святкував день народження на приватній вечірці в помешканні, пов’язаному з оточенням того ж таки Коломойського.
Розворот стався тоді, коли ставки виросли. У липні 2022 року, коли Україна відчайдушно потребувала західної допомоги, Зеленський позбавив Коломойського українського громадянства — разом із кількома іншими олігархами, у яких були паспорти інших країн. У Коломойського, крім українського, були ізраїльський і кіпрський. Аналітики прочитали цей крок однозначно: жест на адресу західних партнерів, стурбованих корупцією, і розчищення шляху до можливої екстрадиції у США.
Це і є ключове спостереження. Влада повернулася проти свого колишнього патрона не тоді, коли він украв мільярди, — про це знали роками. Вона повернулася тоді, коли тримати його стало дорожче, ніж здати. Правосуддя, яке вмикається за розкладом геополітики, — це не зовсім правосуддя.
Голодний тигр у клітці
2 вересня 2023 року Коломойського затримали в Києві. Спершу — у справі про шахрайство і відмивання коштів. Суд визначив заставу понад 509 мільйонів гривень, приблизно 13 мільйонів доларів. Коломойський вніс би цю суму, ще недавно вона була для нього кишеньковою. Він обрав СІЗО. Вибір, який багато хто прочитав як розрахунок: за ґратами в Україні важче видати до США.
Звинувачення множилися. НАБУ разом із групою підозрюваних інкримінувало йому розкрадання 9,2 мільярда гривень — близько 223 мільйонів доларів — із ПриватБанку. СБУ окремо встановила, що у 2013–2020 роках Коломойський легалізував понад пів мільярда гривень, виводячи їх за кордон через підконтрольні банки. З’явилася й нова підозра — у привласненні понад 100 мільйонів гривень. І найважча лінія: підозра у причетності до замовлення вбивства. До літа 2025-го одну зі справ про розкрадання слідчі завершили і передали до суду.
А в Лондоні тим часом ішов цивільний процес, який і завершився листопадовим рішенням судді Тровера. Саме там пролунала фраза, яка краще за будь-який протокол описує епоху українських олігархів. За матеріалами суду, Коломойський погрожував заступниці голови Нацбанку — казав, що він «голодний тигр у клітці» з «дуже довгими руками», який може дістати її будь-де.
«Це важливий крок на шляху до досягнення справедливості.»
Сергій Марченко, міністр фінансів України, про рішення Високого суду Лондона, листопад 2025
Суд встановив, що олігархи мають сплатити державі близько 3 мільярдів доларів — компенсацію за виведене і судові витрати, з відсотками, що нараховуються далі. Термін платежу призначили на 24 листопада, того ж дня захист мав подати заяви про дозвіл на апеляцію. Тож остаточної крапки в грошах ще немає. Боголюбов до того часу вже рік як був у Відні. Коломойський — у камері.
Аудитори, регулятор і всі, хто дивився повз
Схему на 5,5 мільярда не можна прокрутити наодинці за одну ніч. Її будували роками, і поруч весь цей час були люди, чия робота — саме таке помічати. Вони не помічали.
Фінансову звітність ПриватБанку роками підписували великі міжнародні аудитори. Банк проходив перевірки, отримував висновки, публікував баланси, у яких мільярди фіктивних кредитів виглядали як нормальні активи. Коли карусель нарешті зупинилася, з’ясувалося, що величезна частина цих «активів» — папір без забезпечення, виданий компаніям без реальної діяльності. Питання, як роки поспіль ніхто з перевіряльників не побачив, що 95 відсотків портфеля йде пов’язаним особам, досі не має чесної відповіді. Або не хотіли бачити, або дивилися й мовчали. Обидві версії однаково руйнівні для довіри.
Не кращу роль зіграв і сам Національний банк. Регулятор, який мав контролювати найбільший банк країни, роками трактував кіпрську філію як «внутрішню» і не бачив, що через неї витікають мільярди валюти. Це не дрібна технічна помилка. Це системна сліпота установи, створеної саме для того, щоб такого не траплялося. Коли врешті вибухнуло, ту саму заступницю голови НБУ, яка вела очищення банку, Коломойський і назвав своєю жертвою в тій погрозі про «голодного тигра».
Порівняйте це з тим, як держава діє, коли бачить порушення в людини без грошей. Прострочена декларація, невдало сформульований пост, спізнення з військового обліку — і механізм спрацьовує миттєво. А мільярди, що витікають з найбільшого банку через кіпрську дірку, регулятор «не помічає» роками. Вибірковість зору держави — це не випадковість. Це і є її політика, просто не записана в жодному документі.
Це не українська аномалія. Це глобальна норма
Спокуса прочитати цю історію як щось суто українське — велика і хибна. Так, прізвища українські. Але кожен елемент схеми — інтернаціональний і багаторазово перевірений.
Офшори на Британських Віргінських островах для приховування власності — той самий інструмент, що й у справі золотих паспортів ЄС. Великий західний банк, який пропускає підозрілі транзакції попри позначки комплаєнсу, — точнісінько модель, яку ми розбирали в історіях про Danske і HSBC. Нерухомість у західних мегаполісах як спосіб «відмити і зберегти» — універсальна валюта брудних грошей від Лондона до Маямі. Український олігарх просто скористався готовою глобальною інфраструктурою, яку побудували й обслуговують цілком респектабельні люди в костюмах.
І в цьому головний урок справи ПриватБанку для нашого читача в Берліні, Варшаві чи Чикаго. Гроші, вкрадені в українських вкладників, легалізували не в тіні — їх легалізували в юрисдикціях, які самі себе називають взірцем верховенства права. Клівленд, Луїсвілль, Даллас, Відень, Кіпр, Лондон. Захід не просто спостерігав за пограбуванням України — його фінансова інфраструктура була місцем, куди складали здобич. Це незручна правда, і саме тому її рідко промовляють уголос.
Хто заплатив за все це
Рішення суду легко прочитати як хепі-енд: злодія впіймали, суд виграли, три мільярди присудили. Але в цій історії немає переможців, є тільки список тих, хто вже заплатив.
Заплатив український платник податків — 5,4 мільярда доларів рекапіталізації в рік, коли країна воювала і рахувала кожну гривню. Заплатили 162 металурги у Воррені, які втратили роботу через завод, куплений на вкрадені гроші. Заплатили мільйони вкладників ПриватБанку, чиї депозити тримали на плаву схему, про яку вони не здогадувалися. А присуджені три мільярди — це папір, доки Боголюбов у Відні, доки активи розкидані по офшорах, доки апеляції можуть тягнутися роками.
Ця історія — не аномалія української системи. Це і є українська система у чистому вигляді: банк як інструмент власника, регулятор, який роками не бачить очевидного, західні банки, що пропускають підозрілі мільйони, і політичний клас, який зрощений з олігархами настільки, що межа між кандидатом і його спонсором стирається. Ми вже показували цю анатомію в матеріалі про те, хто насправді володіє Україною, і в розслідуванні про схеми навколо оточення Зеленського.
І поки одних олігархів судять, звичайних українців ловлять на вулицях і відправляють на фронт — про це наша хроніка роботи ТЦК. Держава, яка знаходить сили посадити мільярдера лише під тиском Заходу, водночас щодня демонструє надлишок сили щодо власних громадян без грошей і зв’язків. Це і є справжня ієрархія цінностей влади — не в деклараціях, а в тому, кого вона реально боїться, а кого просто використовує.
Коломойський у клітці. Але клітка з’явилася не тоді, коли він украв, а тоді, коли він став незручним. Тигр досі має довгі руки. І головне питання не в тому, чи повернуть три мільярди. Питання в тому, скільки ще таких банків, таких телеканалів і таких президентів чекають своєї черги — і хто наступного разу вирішить, коли саме вмикати правосуддя.
Незалежні новини від News Group – Дякує Вам за підтримку та активність, ми цінуємо кожного, та хвилюємось за Вас, якщо ви бажаєте підтримати наш проєкт або додати пропозицію.
Для звʼязку переходьте за посиланнями:
Приєднуйтесь до соціальної мережі для інвесторів та підприємців VIR.GROUP — live-стрічка проектів, ескроу-угоди, VIR AI аналітика і Matrix-чат.
VIR.GROUP is available on Google Play VIR.GROUP is available on the App Store
Наша захищена Мережа Mastodon








2 thoughts on “ПриватБанк: $5,5 млрд, вежі Клівленда і 41 млн Кварталу”
Comments are closed.