Cum-Ex: як банки виманили €150 млрд податків у Європи

Дослідники Мангаймського університету під керівництвом професора Крістофа Шпенгеля разом із журналістським консорціумом CORRECTIV у жовтні 2021 року оцінили, що схеми Cum-Ex і споріднена з нею Cum-Cum коштували дванадцяти європейським державам щонайменше 150 мільярдів євро недоотриманих податків за двадцять років. Лише Німеччина втратила 35,9 мільярда — це найбільше пограбування державної скарбниці, яке коли-небудь розслідували німецькі прокурори.

Схема не була крадіжкою в буквальному сенсі — ніхто не зламував банківський сейф. Група банків, юридичних фірм, хедж-фондів і біржових брокерів роками подавала до податкових органів заявки на повернення податку, який був сплачений один раз або не був сплачений зовсім, і отримувала його двічі, тричі, а іноді й більше разів. Держава повертала гроші, яких вона ніколи не збирала. Тривало це щонайменше з 2005 по 2012 рік, поки Берлін не закрив прогалину законом.

Як влаштована схема

Основа Cum-Ex — німецький податок на дивіденди. Коли акціонерне товариство виплачує дивіденд, воно утримує податок у джерела (Kapitalertragsteuer) і перераховує його державі, а інвестор отримує довідку, за якою може вимагати повернення або зарахування цього податку. Довідку видає банк-депозитарій. Логіка проста: один дивіденд — один утриманий податок — одна довідка — одне повернення.

Cum-Ex зруйнував цей ланцюг у момент навколо дати відсічення дивіденду. Латинські слова тут технічні: cum — «з дивідендом», ex — «без дивіденду». Учасники домовлялися про продаж великих пакетів акцій із правом на дивіденд (cum) незадовго до дати відсічення, але фактичну поставку акцій робили вже після неї, коли право на дивіденд відпало (ex). Для цього використовували короткий продаж: продавець на момент угоди акцій не мав і купував їх пізніше. У проміжку, за документами, право на один і той самий дивіденд опинялося одразу в кількох сторін.

Результат — кілька учасників отримували довідки про сплату податку, якого держава утримала лише один раз. Кожен подавав свою заявку. Податкові органи повертали суму, що перевищувала реально стягнутий податок. У найагресивніших версіях право на повернення продавалося ланцюжком, і на один дивіденд припадало три-чотири виплати з бюджету. Технічно операція виглядала бездоганно: реальні акції, реальні деривативи, реальні угоди позики цінних паперів, скоординовані так, щоб приховати справжнього власника паперів на дату дивіденду.

Щоб схема окупалася, потрібні були обсяги в мільярди євро за кілька днів навколо річних дивідендних дат провідних німецьких компаній. Гроші прокручувалися через ланцюги банків і фондів у Лондоні, Франкфурті, Люксембурзі та на офшорах. Прибуток ділили між усіма ланками: банком-кредитором акцій, коротким продавцем, покупцем-заявником повернення, юристами, які писали «експертні висновки» про законність, і посередниками, які зводили сторони.

Захист учасників роками будувався на одному аргументі: закон нібито мав прогалину, і вони лише скористалися нею. Регіональний суд Бонна відкинув цю лінію ще у першому вироку. Головуючий суддя Роланд Ціклер сформулював це прямо.

«У законі не було жодної прогалини. Усі учасники знали, чого хотів законодавець.»

Роланд Ціклер, головуючий суддя 12-ї кримінальної палати Регіонального суду Бонна, вирок від 18 березня 2020 року

Поряд із Cum-Ex існувала спорідненіша і масовіша схема — Cum-Cum. У ній іноземні власники німецьких акцій тимчасово передавали папери німецькому банку перед виплатою дивіденду, щоб той як «внутрішній» власник уникнув податку, який іноземець повернути не міг. За розрахунками команди Шпенгеля, саме Cum-Cum дала основну частину збитку — щонайменше 141 мільярд євро у десяти країнах, тоді як власне Cum-Ex — 9,1 мільярда у трьох. Разом із додатковими операціями через американські депозитарні розписки загальна оцінка сягнула 150 мільярдів.

Хронологія: від першого попередження до вироків

Держава мала шанси зупинити схему задовго до того, як збиток сягнув десятків мільярдів. Перше офіційне попередження надійшло ще у 1992 році, а законодавча діра залишалася відкритою два десятиліття.

Розкрутити справу вдалося не завдяки банківському нагляду, а завдяки увазі рядового службовця. Асистент Федерального центрального податкового відомства звернув увагу на неправдоподібно великі заявки на повернення — суми перевищували все, що логічно могло бути утримано. Далі підключилися прокуратура Кельна і журналісти. У жовтні 2018 року консорціум під керівництвом CORRECTIV разом із Die Zeit і телерадіокомпанією ARD опублікував розслідування CumEx-Files, у якому брали участь десятки редакцій із майже двох десятків країн.

Масштаб виявився транскордонним. За даними німецьких і данських слідчих, які очолили міжнародне розслідування, у поле зору потрапили близько 1500 підозрюваних і 100 банків на чотирьох континентах. Крім Німеччини, найбільших втрат зазнали Франція (близько €17 млрд), Італія (€4,5 млрд), Данія (€1,7 млрд) і Бельгія (€201 млн).

Ганно Бергер і банк Warburg

Центральною фігурою німецької частини схеми слідство назвало Ганно Бергера — податкового юриста, колишнього чиновника фінансового нагляду Гессену, який перейшов у приватну практику й став архітектором Cum-Ex. Прокуратура Кельна встановила, що Бергер не лише писав юридичні висновки про «законність» операцій, а й виступав стратегічним радником угод. За версією суду, спільно з іншими він домігся, щоб податкові органи неправомірно виплатили загалом понад 275 мільйонів євро за операціями одного лише банку M.M.Warburg у 2007–2011 роках.

Ставлення Бергера до держави, чиї гроші він допомагав виводити, стало відомим із розслідування CumEx-Files. Журналісти навели його висловлювання, звернене до молодших колег.

«Той, у кого є проблема з тим, що німецька держава втрачає гроші, не повинен ставати податковим консультантом.»

Ганно Бергер, за матеріалами розслідування CumEx-Files (CORRECTIV, Die Zeit), опублікованими 2018 року

У 2012 році, коли слідство набирало обертів, Бергер виїхав до Швейцарії й роками уникав екстрадиції. Його повернули до Німеччини у лютому 2022 року. 13 грудня 2022 року Регіональний суд Бонна засудив його до восьми років позбавлення волі за ухилення від податків у трьох справах і зобовʼязав повернути понад 13 мільйонів євро. У жовтні 2023 року Верховний суд ФРН підтвердив вирок, відхиливши касацію.

Банк M.M.Warburg — приватний гамбурзький банк із майже 225-річною історією — став символом того, як стара фінансова інституція втягнулася у схему. Перший кримінальний процес у Бонні завершився 18 березня 2020 року засудженням двох лондонських трейдерів; суд зобовʼязав Warburg повернути 176 мільйонів євро як незаконно отриманий прибуток. Наступного року колишній працівник банку отримав 5,5 року — це був перший банкір, засуджений до реального увʼязнення за Cum-Ex. Оголошуючи вирок у першому процесі, суддя Ціклер не приховував враження від почутого.

«Ми почули тут речі, які насправді неможливо осягнути.»

Роланд Ціклер, головуючий суддя, Регіональний суд Бонна, 18 березня 2020 року

Юридичний бік схеми забезпечували не лише окремі адвокати, а й велика міжнародна фірма. Ульф Йоганнеманн, який очолював податковий відділ Freshfields, писав висновки, що прикривали угоди Warburg. У січні 2024 року Регіональний суд Франкфурта засудив його до трьох з половиною років. Так відповідальність дійшла до рівня, який роками вважався недосяжним, — до партнерів провідних юрфірм. Роль консультантів і лобістів у прикритті сумнівних схем — окремий сюжет, який спливав і в Uber Files зі 124 тисячами документів, і в справі консалтингу McKinsey на $650 млн.

Гамбург, Warburg і Олаф Шольц

Найчутливіша політична лінія справи веде до Олафа Шольца — майбутнього канцлера, а у 2016–2017 роках першого бургомістра Гамбурга. Саме тоді податкове відомство Гамбурга ухвалило рішення, яке коштувало бюджету десятки мільйонів євро.

У 2016 році гамбурзьке фінансове відомство не стало вимагати від Warburg повернення близько 47 мільйонів євро податку, повʼязаного з операціями Cum-Ex, — і дало сплинути строку давності. Наступного року йшлося про додаткову вимогу приблизно на 43 мільйони, яку зрештою висунули лише після втручання федерального Мінфіну, що зобовʼязав Гамбург стягнути гроші. Питання, чому місто спершу відмовилося від власних грошей, стало предметом парламентського розслідування.

У центрі — щоденник співвласника й голови ради Warburg Крістіана Олеаріуса. Його записи, вилучені слідством, зафіксували, що він тричі зустрічався з Шольцом у 2016–2017 роках, коли той керував Гамбургом. Прокуратура Кельна звинуватила Олеаріуса в особливо тяжкому ухиленні від податків у 14 епізодах між 2006 і 2011 роками зі збитком державі близько 280 мільйонів євро. У 2020 році він разом зі співвласником Максом Варбургом сплатив державі 230 мільйонів у звʼязку з Cum-Ex.

Шольц на слуханнях парламентських комісій і як свідок у 2022 році наполягав, що не памʼятає деталей зустрічей із Олеаріусом. Формулювання про «провали в памʼяті» стало окремим сюжетом німецької політики. Прямого причинного звʼязку між зустрічами й рішенням податкового відомства слідство не встановило. Гамбурзька прокуратура не знайшла підстав для порушення справи проти Шольца, а генеральна прокуратура підтвердила це рішення.

Сам процес проти Олеаріуса, що почався у вересні 2023 року в Бонні, зупинили: 82-річний банкір, за висновком суду, був надто хворий, щоб продовжувати. І прокуратура, і захист просили закрити справу. Так головний обвинувачений із боку Warburg уникнув вироку — попри виплату сотень мільйонів і роки розслідування.

Історія Warburg показує ту саму механіку, що й інші великі фінансові справи Європи: коли банк роками пропускає підозрілі потоки, відповідальність розсіюється між менеджерами, юристами й чиновниками. Данський Danske Bank, через естонську філію якого пройшло €200 млрд, і крах платіжного гіганта Wirecard із зниклими €1,9 млрд будувалися на тій самій сліпоті наглядачів, що не хотіли бачити очевидне.

Хто розкрив схему і чому вироки прийшли так пізно

Німецьке розслідування Cum-Ex майже повністю трималося на одній людині — прокурорці Анне Брорхількер із Кельна. Вона вела справу з 2013 року й керувала командою приблизно з 30 слідчих, у полі зору яких опинилося понад 1700 фігурантів. Саме її відділ довів перші справи до вироків і змусив Верховний суд визнати Cum-Ex злочином.

У квітні 2024 року Брорхількер подала у відставку з посади держслужбовця, щоб очолити громадську фінансову організацію Finanzwende. Свій крок вона пояснила відсутністю політичної та кадрової підтримки: за десять років розслідування держава так і не створила структуру, здатну переслідувати фінансову злочинність такого масштабу. В інтервʼю телерадіокомпанії WDR вона сформулювала претензію коротко.

«Німеччина надто полегшує найвпливовішим гравцям уникнення покарання.»

Анне Брорхількер, колишня керівниця слідства у справі Cum-Ex, інтервʼю WDR, квітень 2024 року

Її відхід оголив головну проблему справи: розслідування, що стосується сотень банків і тисяч фігурантів, роками спиралося на кілька десятків прокурорів у одному місті. Строки давності спливають, підозрювані старіють, процеси закриваються за станом здоровʼя, а повернути вдалося лише частину викраденого. Точну суму повернень держава публічно не зводила, але навіть за оптимістичними оцінками вона поступається розміру збитку в десятки мільярдів.

Наукову вагу цифрам додало дослідження Мангаймського університету. Команда Крістофа Шпенгеля перерахувала збиток для дванадцяти країн за 2000–2020 роки й довела оцінку зі спочатку названих 55 мільярдів до 150. Публікуючи результати у межах CumEx-Files 2.0, університет описав суть того, що сталося, без прикрас.

«Через угоди Cum-Ex нас, громадян, обкрадали на мільярди — десятиліттями.»

Заява Мангаймського університету за підсумками дослідження команди Крістофа Шпенгеля, жовтень 2021 року

Правовий поворот стався 28 липня 2021 року, коли Верховний суд ФРН у Карлсруе постановив, що операції Cum-Ex становлять кримінальне ухилення від податків, а не законну оптимізацію. Це рішення позбавило захист головного аргументу й відкрило шлях до конфіскацій і вироків. Але воно прийшло майже через десять років після того, як прогалину закрили, і майже через тридцять років після першого попередження 1992-го.

Cum-Ex не був витоком документів на кшталт Панамських документів чи корупційним скандалом у стилі Qatargate. Тут не було таємних офшорів чи валіз із готівкою — була публічна, задокументована торгівля акціями, яку роками проводили ліцензовані банки під наглядом регуляторів. Саме це робить справу показовою: найбільше пограбування бюджету Європи відбулося не в тіні, а на світлі, за столами переговорів і в юридичних висновках великих фірм. Держава програла не тому, що не бачила схему, а тому, що надто довго не хотіла називати її злочином.

Розслідування триває. Прокуратура Кельна веде сотні відкритих проваджень, суди в Бонні та Франкфурті призначають нові процеси, а Данія після вироку Санджаю Шаху домагається повернення близько мільярда доларів. Строки давності за багатьма епізодами Cum-Cum спливуть у другій половині 2020-х, і саме вони визначать, яку частину зі 150 мільярдів удасться повернути платникам податків Європи.

• Share on Bluesky
• Share on Facebook
• Share on LinkedIn
• Email this Page
• Print this Page
• Share on Reddit
• Share on Tumblr
• Share on WhatsApp
• Share on Viber
• Share on Threads
• Share on Telegram
• Share on X

Незалежні новини від News Group – Дякує Вам за підтримку та активність, ми цінуємо кожного, та хвилюємось за Вас, якщо ви бажаєте підтримати наш проєкт або додати пропозицію.

Для звʼязку переходьте за посиланнями:

• Mastodon
• Bluesky
• LinkedIn
• X

Приєднуйтесь до соціальної мережі для інвесторів та підприємців VIR.GROUP — live-стрічка проектів, ескроу-угоди, VIR AI аналітика і Matrix-чат.

VIR.GROUP is available on Google Play VIR.GROUP is available on the App Store

Наша захищена Мережа Mastodon